Рецензія на науковий бібліографічний довідник з етнологічних та дотичних до них проблем українознавства «Україна – етнос»

Так склалася доля України, що й до сьогодні достатньо актуальними є слова Сергія Єфремова про те, що “давно вже й дуже прикро дається взнаки велика потреба в покажчику для української, мовляти б, самоосвіти. З кожним бо роком і множиться література з українознавства, і на книгарський ринок викидаються все нові та нові видання, в яких не завжди може ладу дійти звичайний читальник. Та й цього читальника, з другого боку, гурт усе шириться і прибуває людей, яким знайомість з Україною, з її минулим та сучасністю, з усякими формами, завданнями та проявами українського життя повинна бути морально обов’язковою, не кажучи вже про звичайнісіньку цікавість та чисто практичні потреби” [1, 71].
Отже, маємо нове видання, а властиво покажчик, присвячений питанням українознавства: Україна – Етнос: Науковий бібліографічний довідник з етнологічних та дотичних до них проблем українознавства/ Укладачі: Фігурний Ю. С., Чирков О. А. – К., 2005. – 202 с.
Для тих, хто не тримав у руках книжки, наведемо кілька витягів з авторських пояснень.
У довіднику зібрано бібліографічний опис найрізноманітніших видань з етнологічних та дотичних до них проблем українознавства, що відповідає потребі комплексного, системного пізнання і самопізнання українського етносу, сприяє становленню українознавства як цілісної навчальної дисципліни з етнологічною складовою на чільному місці. Видання розраховане на студентів, аспірантів, учителів, викладачів, науковців – усіх, хто цікавиться етнологічними проблемами українознавства [2, 2].
Від упорядників: «... довідник... підготовлений співробітниками відділу української етнології Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України. Дану роботу виконано за державною бюджетною темою “Дослідження етнічної історії українського народу та науково-методичне забезпечення вивчення її в середній та вищій школі (2004 – 2006 рр.). ...До довідника внесено книжкові видання, періодичні видання, статті зі збірників, періодичних видань, матеріали конференцій, брошури, автореферати та інші публікації з етнологічних проблем українознавства. Укладачі зосередили свою увагу, насамперед, на публікаціях, вміщених у виданнях НДІ українознавства – журналі “Українознавство” та у Збірнику наукових праць НДІУ. Укладачі використали електронний бібліографічний опис публікацій цих видань, зроблений канд. іст. наук Ярошинським О.Б. Науковий бібліографічний довідник не є вичерпним виданням. Добір літератури закінчено в листопаді 2005 [2,4].
На жаль, попри всю корисність такого видання, мусимо відмітити цілий ряд недоліків, що виникли через недотримання чи незнання упорядниками, які, без сумніву, є фаховими етнологами, основних засад підготовки бібліографічних покажчиків.
У кожного читача, який звик користуватись бібліографією, при перегляді запропонованого покажчика, насамперед, виникне питання про його хронологічні рамки, адже у тексті “Від упорядників” вказана лише кінцева дата добору літератури – листопад 2005 р. Що ж стосується початкової дати реєстрації літератури, то покажчик подає інформацію лише про окремі видання кінця ХІХ – початку ХХ ст., причому зовсім незрозумілий принцип їх відбору. Це можна проілюструвати, взявши як приклад добір праць визначного українського етнографа В. Гнатюка (1871 – 1926). З усього наукового доробку до покажчика включено лише 11 праць вченого, серед яких не тільки прижиттєві видання, але й сучасні. Проте укладачі чомусь оминули увагою дві персоналії В. Гнатюка (Едмонтон, 1987. – 148 с.; Львів, 1992. – 151 с.).
Візьмемо інший приклад. У покажчику зафіксовано всі 22 томи “Матеріалів до українсько-руської етнології”, що видавала Етнографічна комісія НТШ (Львів, 1899 – 1929 рр.). Натомість пропущено сотні томів фундаментального видання того ж НТШ – “Записок Наукового товариства ім. Шевченка” (з 1892 по 2004 рр. видруковано 248 томів). У запропонованому покажчику є лише 2 посилання на це видання (подаємо приклад із збереженням правопису, використаного у бібліографії): Записки Наукового товариства ім. Шевченка – Львів, видається від 1993 р.; Записки Наукового товариства ім. Шевченка /Ред.: Р. Кирчів; О. Купчинський ; М. Глушко. – Л., 2001. – 731 с. – (Пр. секції етнографії і фольклористики; Т. ССХLІІ).
При перегляді опису “Матеріалів до українсько-руської етнології” відразу впадає в око недоцільність алфавітного розташування записів у рецензованому виданні. “Матеріали” тричі змінювали назву: тт. 1 – 10: “Матеріали до українсько-руської етнології”; тт. 11 – 20: “Матеріали до української етнології”; т.21/22 : “Матеріали до етнології і антропології”. Отже, у покажчику виникла суттєва плутанина з назвами всіх видань (не тільки НТШ), які починаються з видання: “Матеріали до української етнології...”. Нумерація томів заплутана настільки, що укладачі подали описи тт. ХІІІ, ХVІ та ХVІІІ двічі, вказавши при цьому до кожних двох однакових томів різну кількість сторінок, а до т. VII подано ще й різні дати виходу в світ. Останній зведений 21/22 том взагалі подано зі збереженням старого правопису, а тому він потрапив під назву “Матеріяли”. Проте в місцях, де конче необхідно застосувати алфавітний принцип розташування, наприклад, назви творів одного автора – записи розміщені дещо хаотично (див. публікації Кононенка П.). До того ж, описуючи продовжувані видання, що змінювали назву, бібліографічний запис потрібно зводити до однієї назви, застосувавши при цьому систему посилань.
На наш погляд, найбільш природно у даному посібнику виглядатиме не алфавітне розташування записів, а предметно-тематичне чи систематичне, з додаванням допоміжних покажчиків: хронологічного, географічного, іменного, списку використаних джерел та списку скорочень. Натомість у запропонованій бібліографії відсутні будь-які допоміжні покажчики. Із допоміжного апарату маємо тільки “Зміст”, останнім пунктом у якому подано розділ “ Різне”, що, на наш подив, охоплює “назви праць у лапках, назви, що починаються числами, праці іноземними мовами”. Але ж назви праць “у лапках” та числа прекрасно можна розмістити в загальному алфавітному порядку. До праць на іноземних мовах віднесено: два записи англійською та два записи, які фіксують латинські назви україномовних збірників. Російські видання, що вийшли друком у Російській Федерації, включено до загального алфавіту разом з українськими виданнями.
Отже, виникає ще одна проблема – мовна. Укладачі не пояснили, літературу якими мовами і чому саме включено до покажчика. Адже, крім україномовних видань, видань російських та двох англомовних позицій, надрукованих в українських джерелах, літератури іншими мовами ми не зустрічаємо.
Першим пунктом у переліку видів видань, внесених до покажчика, укладачі називають книжкові видання. Проте, якщо пропонована бібліографія має прислужитися до “системного пізнання та самопізнання українського етносу”, як зазначають автори, то чому тоді пропущено таку фундаментальну літературу по темі, як от: “Бібліографія літератури з українського фольклору” Андрієвського О. (К., 1930), “Литература украинского фольклора. 1777 – 1900“ Грінченка Б.Д. (Чернігів, 1901), два томи “Фольклористики” Мирослава Мороза (Львів, 1999). Не зустрічаємо і персоналій відомого українського фольклориста, літературознавця, мовознавця Володимира Гнатюка (Володимир Гнатюк (1871 – 1991): Бібліогр. покажчик / Упоряд.: М. Мороз, М. Мушинка. – Львів, 1992. – 151 с.; Володимр Гнатюк: Бібліогр. друкованих праць/ Уклав М. Мушинка. – Едмонтон, 1887. – 148 с. ) та відомого українського антрополога, етнографа, археолога Ф. Вовка (Вовк Галина. Бібліографія праць Хведора Вовка (1847 – 1918). – К., 1929. – 78 с. ). Немає навіть згадки про «Матеріали до українсько-руської етнології» (Видання Етнографічної комісії Наукового товариства ім. Шевченка у Львові 1899 – 1929 рр.): Систематичний анотований покажчик змісту/ Укл. і авт. передм. О.Юркевич. – Львів, 1992. – 48 с. + додаток 2 с. Проте, ми не можемо стверджувати, що бібліографія взагалі оминається в даному покажчику, бо на слово “бібліографія” знаходимо такі видання: 1) Бібліографія українського гончарства: Науковий щорічник. – Опішне: Українське народознавство. Виходить у світ з 2000 р.; 2) Бібліографія українського гончарства: Нац. наук. щорічник. – Вип. 4/ Ред.: О. Пошивайло; Ін-т керамології – вид-ня Ін-ту народознав. НАН України, Нац. музей-заповідник укр. гончарства. – Опішне (Полт. обл.): Укр. Народознав., 2003. – 143 с. 3) Бібліографія праць співробітників інституту 1991 – 2001 рр./ Ред.: Ф.І. Курас; НАН України. – К., 2002. – 177 с. Останній запис спонукає нас уважніше придивитися до опису літератури у довіднику.
Попри те, що у довіднику використано надто скорочену схему бібліографічного опису, що неприпустимо для видань такого типу та призводить до прикрих помилок, як от: включення до покажчика бібліографії праць співробітників невідомого інституту, а також до ряду інших недоліків. Укладачі не зводять до одного стандарту різночитання в іменах авторів, вказуючи при цьому в зоні приміток бібліографічного опису ім’я та прізвище, подане на обкладинці книги, наприклад, у покажчику подано: Ф.Вовк та Х. Вовк (інший варіант написання), що знову створює алфавітну плутанину.
Крім того, неуважність укладачів бібліографії призвела до того, що перші 10 томів та том 21/22 “Матеріалів до українсько-руської етнології” віднесені до 1899 р. видання, в той час, коли вони виходили друком протягом 1899 – 1908 та 1929 рр. Відмітимо ще кілька прикрих помилок, що впадають в око, – дати, які стосуються основної назви, але граматично з нею не пов’язані і не написані в круглих дужках, відділяються комою, а не двокрапкою. Відомості, що стосуються назви, відділяються від назви двокрапкою. Відомості про відповідальність завжди відділяються від назви твору косою лінією. У зоні вихідних даних назви українських міст варто писати повністю, а не скорочувати, як це зробили укладачі лише в частині бібліографічних записів: Львів як Л. (бо є ще Луцьк, Луганськ або ленінградські видання, подані в покажчику теж під скороченням Л.), Дніпропетровськ як Д. (бо є ще Донецьк, Дрогобич), Сімферополь як Сімф., Одесу як О. (маємо ще Опішне). Хоч такий принцип скорочення і подано в “ДСТ України. Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила” (К., 1998), бібліографи Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника всі українські міста, крім Києва та Харкова, пишуть повністю, щоб уникнути географічної плутанини. Перед місцем видання завжди слід ставити тире. Назву серії писати після року видання та сторінок. Слово “бібліотека” скорочується як “б-ка”, а не “біб-ка”.
При користуванні запропонованою бібліографією відразу ж стає помітним ще один із суттєвих її недоліків – відсутність анотацій. Тому досить важко зрозуміти, які саме питання етнології розглянуто, наприклад, у таких виданнях: Артюшенко Ю. Підстави державної дії. – Чікаго, 1980. – 45с.; Баканідзе О. Україна і Грузія: точки перетину // Українознавство . – К., 2001. – Ч. 1. – С. 104 – 107; Науковий пошук майбутніх вчителів-дослідників: Зб. наук. пр. учасн. Всеукр. студ. олімпіади з педагогіки / Ред.: О.А.Дубасенюк; Житомир. держ. пед. ун-т ім. І.Франка. Студент. нак. т-во. – Житомир, 1999. – 83 с. І не ясно, які саме дотичні до етнології проблеми українознавства тут висвітлено. До того ж, якщо читач може помітити прогалини в літературі з етнографії чи етнології, то, яку літературу з дотичних до етнології проблем українознавства пропущено, ми встановити не зможемо, бо укладачі ніде не вказали, з яких галузей українознавства література буде включена до покажчика.
Підсумовуючи, зауважимо: невідомо, які проблеми етнології та дотичні до них галузі українознавства і за який період в бібліографічному довіднику розглянуто; відсутні анотації та допоміжні покажчики; невідомо, чи переглядався матеріал de visu. У зв’язку із зазначеним вище, нам не зовсім ясний принцип відбору літератури до покажчика. Щоправда, укладачі в передмові пишуть, що зосередили свою увагу, насамперед, на публікаціях, вміщених у виданнях НДІ українознавства – журналі “Українознавство” та у Збірнику наукових праць НДІУ. Можливо, за задумом упорядників, пропонована бібліографія є покажчиком змісту цих двох видань. Проте покажчики змісту періодичних видань мають зовсім іншу структуру і охоплюють всі публікації, вміщені на сторінках журналу. При порівнянні змісту будь-якого номера журналу “Українознавство” (2003. – Ч. 4(9)) із змістом бібліографічного довідника, знаходимо ряд прогалин. Ось для прикладу неповний перелік статей з одного тільки числа журналу, не облікованих у бібліографії: Кононенко Петро. Ad fontes // С. 6 – 19; “Енеїда Івана Котляревського”: погляди з минулого і сьогодення // С.40 – 45; Кононенко Михайло. Сміливість подесятеряє сили // С. 49 – 50; Качкан В. Визволення... смертю: (Ще одна постать у терновім вінку: Марія Крушельницька) // С. 54 – 58; Салата Оксана. Іван Матвійович Стешенко: (До 130-річчя від дня народження) // С. 59 – 60; Ярошинський Олег. Підсумки ХІІ щорічної Міжнародної науково-практичної конференції українознавців// С. 80 – 82; Пономаренко Аліна, Костянтинова Світлана, Яременко Світлана. Мовна політика та двомовний політикум: (довкола круглого столу)// С. 83 – 85; Щокін Георгій. “Дякую Богові за долю, яку він мені подарував” // С. 101 – 103; Павличко Дмитро. Для влади українська мова – керівний засіб спілкування, а для нас дух нації // С. 20 – 21. – У покажчику : С. 18 – 19.
На закінчення треба відмітити, що сама тема бібліографії цікава та актуальна, мета, поставлена упорядниками, – надзвичайно шляхетна, та й зібрано вже багато матеріалу, тож сподіваємось, що упорядники не зупиняться на півдорозі, бібліографічний довідник буде перевидано з доповненнями та з урахуванням усіх недоопрацювань.

Література

1. Єфремов Сергій. Українознавство//Українознавство. – 2003. – Ч. 4. – С. 71 – 73.
2. Україна – Етнос: Науковий бібліографічний довідник з етнологічних та дотичних до них проблем українознавства/ Укладачі: Фігурний Ю. С., Чирков О. А. – К., 2005. – 202 с.