Славний ювілей славного київського Будинку вчителя

Петро Петрович Кононенко: "Українознавство – це система пізнання й творення України як шлях до самопізнання й самотворення людей... Щоб стати європейцями необхідно спершу стати українцями..."
Кор. Як Ви оцінюєте співпрацю з цим відомим освітнім осередком?
П.К. Коли мова йде про Київський Будинок учителя, то насамперед треба говорити про його найширшу роль у розвитку освітньої науки не тільки в межах Києва, а і в межах всієї України. Кращим доказом цьому є співдружність нашого Науково-дослідного інституту українознавства з цим прекрасним освітнім закладом. Вона має широкий системний характер. На доказ достатньо сказати, що інститут провів 12 міжнародних конференцій, з них 10 пройшли на базі Київського Будинку вчителя.
Причиною нашого зацікавлення є й те, що педагоги України й зарубіжжя сприймають саме приміщення з особливим настроєм. Воно збудоване на кошти вчителів. Це є витвір архітектурного мистецтва й наслідок турботи про педагогів. І коли були спроби передання будинку іншим структурам, рухам і партіям, особам, які на нього претендували, то це було сприйнято педагогами більше як п'ятисот шкіл Києва і сотень вузів як недоречність та здебільшого – як обурливе посягання не тільки тому, що тут налагоджено освітній, науковий, інтелектуальний стрій, що працює в галузі освіти, науки, державотворення, міжнародних зв'язків, а й тому, що склалася велика традиція використовувати це приміщення в учнівських інтересах.
Кожен побачить, що тут є прекрасна бібліотека, що тут діють десятки освітніх, наукових, мистецьких дитячих колективів юних поетів, співаків, танцюристів, які зробили значний внесок у культурні сфери українського життя минулого і сьогодення. Ці колективи неодноразово ставали окрасою міжнародних заходів, а також є переможцями найпрестижніших міжнародних конкурсів і олімпіад.
Це приміщення знакове. Тут працювала Центральна рада – найвищий орган держави ще на початку двадцятого століття. Прикметне, що у 1918 році урядом України з ініціативи Івана Стешенка та Володимира Винниченка було видано розпорядження про переведення шкіл на українознавчу основу, повсюдне викладання української мови, історії та географії України. Кадри для викладання готували в першій Українській академії українознавства. Так, одним з першопрохідців став Петро Костьович Волинський, якого відкликали з діючої армії і вручили мандат на викладання українознавства. З часом він став професором, доктором філологічних наук, автором багатьох наукових книжки. Це велика традиція і вона належним чином підтримана.
Кожен, хто заходить сюди, відчуває живий подих історії, подібно тому, коли дивиться на Золоті Ворота, Софію Київську, Хрещатик, і чує голоси Кия, Аскольда і Діра, Володимира Великого, великих князів Ольги і Святослава, Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха, Данила Галицького... Так само, як дивимось на Лавру, то відчуваємо, що ми – древній великий народ у сфері освіти, науки, літератури, віри. Там творився літопис, оригінальні й перекладні твори. Звідти наші пращури творили світ, а світ знав, що є священне могутнє місто Київ!
Хто заходить до Будинку учителя, той знає, що тут лунали голоси Івана Франка, Миколи Лисенка, Лесі Українки, Михайла Старицького, наших могутніх діячів Михайла Грушевського й Володимира Винниченка, Симона Петлюри, Івана Стешенка, Володимира Вернадськогр й Сергія Єфремова, які, до речі, пам'ятали не тільки спадкоємність Київської Русі, а й спадкоємність цієї життєтворної спадщини корифеїв народу.
Ліна Костенко писала, що кожне покоління повинне увібрати здобутки великих попередників, здобутки великих напрацювань: При майстрах якось легше: Вони як Атланти – держать небо на плечах І від того бува висота.
Будинок учителя постає як символ культури всього народу – освітньої, наукової, соціально-економічної, політичної, духовної, національної, міжнародних відносин. Ось чому ми сьогодні цілком природно сприймаємо, коли там бувають Президент нашої держави, міністри науки, культури, міжнародних відносин, лідери політичних партій, члени президії Академії наук України, видатні вітчизняні та зарубіжні педагоги та вчені.

Кор. Чи можна розглядати роль Будинку вчителя в міжнародному контексті розвитку українознавчої науки?
П.К. Коли я кажу, що тут пройшли десять міжнародних конференцій з українознавства, то я одразу наголошую, що українознавство – системна наука пізнання, любові, творення України. А це ознака як самої української нації, її держави, так і ще понад 20 мільйонів етнічних українців, що мешкають майже в 70 країнах світу. Тож природно, що починаючи з першої конференції – "Українознавство в розбудові держави" українознавство розглядається як могутній фермент відродження й поступу суверенної, демократичної, правової соборної держави. У конференціях брали участь представники майже 30 держав світу, українських центрів, відомих в усьому світі – Сіднея і Мельбурна – професори Марко Павлишин і Галя Кошарська (Австралія), Тарас Гунчак, Євген Федоренко, Дмитро Штогрин – представники Української вільної академії наук та наукового товариства імені Тараса Шевченка, Шкільної Ради (США), академік Аркадій Жуковський (Франція), Великої Британії, Грузії. Польщі, Німеччини, Тайваню, Китаю, Японії і багатьох інших країн. Виступаючи на конференції, вони одностайно наголошували, що відчувають особливий настрій ще й від того, що аналізують і прогнозують розвиток українознавства саме в історично знаменитому Будинку вчителя.
Ось і на останній – дванадцятій Міжнародній конференції (жовтень 2003 року), присвяченій проблемам України в розбудові громадянського суспільства, і в привітанні прем'єр-міністра Віктора Януковича, і у виступах Міністра Кабінету Міністрів Анатолія Толстоухова, голови Державного комітету у справах сім'ї та молоді Валентини Довженко, народних депутатів Геннадія Удовенка, Івана Драча, Павла Мовчана, у змістовних роздумах Дмитра Павличка, міністра освіти й науки Василя Кременя, віце-президента Національної академії наук Івана Кураса, народного артиста України Анатолія Мокренка, професора Анатолія Погрібного, педагогів і вчених усіх областей України, а також Канади (Василя Вериги), Росії (Віктора Ідзя), Болгарії (Лідії Терзійської), США (Євгена Федоренка) та ін. суголосно висловлювались переконання, що символічним є розгляд питань розбудови громадянськості саме в Будинку вчителя. Тут кожен відчуває зв'язок епох і поколінь, традицій спочатку народного, тобто звичаєвого права, його ролі в появі знаменних правових документів – "Руська правда" Володимира Великого й Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, універсалів – Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, універсалів Центральної ради і Директорії, найзначніших політично-філософських трактатів Кирило-Мефодіївського братства, Миколи Міхновського, Братства тарасівців, видатних політиків XX століття, у яких вершиною суспільного розвитку ставились демократизм і закон. Пріоритет права, тобто з'єднання демократичних засад розвитку сім'ї і роду, нації й держави з тими правовими нормами, які утверджують інститути влади. Разом з тим практично всіма наголошувалось, що особливу роль у цьому відіграють тисячі освітян, діячів культури, науки, громадські інституції – жіночі організації, молодіжні, народні рухи, партії, конфесії, міжнародні асоціації, які сприяють виходу України як суспільства і як держави на міжнародну арену.
Інститут українознавства проводить ці конференції у співпраці з Міжнародною асоціацією "Україна і світове українство", з Українською всесвітньою координаційною радою (голова Михайло Горинь), Товариством "Україна і світ" (голова Іван Драч), "Просвіта" (голова Павло Мовчан), Всеукраїнського педагогічного товариства імені Григорія Ващенка (голова Анатолій Погрібний), міністерствами і зарубіжними центрами і, зрозуміло, Київського Будинку вчителя.
У Будинку вчителя кожного дня відбуваються вечори, зустрічі, диспути, присвячені найактуальнішим проблемам розвитку України. Важливо, що в них беруть участь представники як України, так і зарубіжних країн практично всіх континентів. Ось чому й кажемо, що Будинок учителя має статус локальної інституції, але насправді є центром міжнародного життя.

Кор. Будь ласка, назвіть приклади результатів роботи великого спільного проекту Інституту українознавства і міського Будинку вчителя – семінару "Українознавство"?
П.К. Природно, що саме тут більш ніж десятиріччя традиційно проводяться не тільки міжнародні конференції, а й щомісячні науково-практичні семінари з українознавства. В них беруть участь педагоги дошкільних закладів, середніх і вищих шкіл, академій, науково-дослідних інститутів. На них розглядаються і апробуються програми, проблеми історії й теорії, методології, розробляються календарні плани до інтегративного курсу "Українознавство". Науковцями спільно з учителями обговорюють такі практичні питання, як "Генезис українського етносу та нації", "Інформаційно-дистанційні форми навчання в системі українознавства", "Геополітика та геостратегія – методологія розвитку українського суспільства", державні проблеми охорони природи, екології в розвитку українського суспільства, такі концентри, як "Україна – мова", "Україна – культура", "Україна у міжнародних відносинах", "Україна – доля, ментальність", "Україна – історична місія". На основі науково-практичного семінару "Українознавство" розроблено й впроваджено в практику проект "Школа нової генерації – українська національна школа-родина", працює ряд експериментальних осередків у школах та ліцеях, а також широкої популярності набув Всеукраїнський конкурс з українознавства.
При Будинку вчителя працює не тільки семінар з українознавства. Саме тут працював перший факультет, який почав готувати кадри з українознавства. Ще в 90-х роках було підготовлено 69 педагогів-українознавців і випущено вагомий посібник "Українознавство в системі освіти міста Києва".
У 2003 році Міністерством освіти і науки рекомендовано ректорам вузів створити кафедри з українознавства, а обласним управлінням освіти і науки разом з Інститутом українознавства, Міністерством освіти і науки провести курси по підвищенню кваліфікації педагогів-українознавців середньої і вищої школи. На колегію Головного управління освіти і науки держадміністрації міста Києва готується розгляд питання: "Українознавство в системі освіти міста Києва на сучасному етапі". За ініціативою Міністерства освіти і науки (міністр В.Кремень) Інститут українознавства підготував програму з українознавства, підтримана Національною Академією наук та Кабінетом Міністрів України. Інститутом планується підготовка магістрів, кандидатів і докторів наук з українознавства. Усі ці плани будуть виконані в організаційній співдружності з Будинком учителя.

Кор. Хто є ініціатором найзначніших новацій Будинку вчителя?
П.К. У цьому контексті доречно говорити про досвідченого керівника цього закладу Л.Ф.Мельник. Зауважу, що Лариса Федорівна є членом Міжнародної Координаційної Ради з проблем українознавства. Широта її інтересів, природна інтелігентність, висока діловитість, непідробний патріотизм сприяють тому, що всі її помічники працюють на дійсно сучасному рівні мислення й організації.
У Будинку вчителя виступають представники різних державно-політичних, освітньо наукових, культурно-мистецьких організацій, конфесійних сил, але, часом маючи й розходження в ідеології, вони одностайні в оцінці найвищого рівня діяльності колективу Будинку вчителя. Особливо емоційно, душевно висловлювалися учасники восьмого Міжнародного конгресу українців, які хоч і відчували певні незручності, викликані розмірами приміщення, недостатністю служб, але одностайно відзначили значну роль Будинку вчителя навіть у високому змісті, у діловому характері роботи цього форуму. Л.Ф.Мельник є також членом колегії Головного управління освіти і науки державної адміністрації міста Києва. Вона й там представляє інтереси й настрої всіх освітян столиці України, сприяє реформаторським зусиллям державних організацій, колективів освітян і тих, хто добре засвоїв, що без сприяння сучасній українській освіті не може бути сприяння Українській державі. Немає сумніву, що це є добрим фундаментом до майбутнього 100-літнього ювілею цього вогнища освіти, науки, культури, державотворення.