Директор ННДІУВІ

Петро Петрович Кононенко – директор Національного науково-дослідного інституту

українознавства та всесвітньої історії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту

України.
Доктор філологічних наук, професор, почесний доктор Тбіліського університету, почесний

член Шкільної Ради США, академік Української Вільної Академії Наук (США), Української

академії наук, Міжнародної слов’янської академії наук, Академії наук вищої школи

України, Української академії політичних наук.
Народився в с. Марківцях Бобровицького р-ну Чернігівської області в сім’ї хліборобів.

Закінчив Марківецьку семирічну й Заворицьку середню (Київської обл.) школи, філологічний

факультет і аспірантуру Київського університету ім. Т.Г.Шевченка (1957 р.).
У 1966 р. захистив кандидатську, у 1986 р. – докторську дисертації.
Працював старшим викладачем кафедри історії української літератури (1957 р.), доцентом

(1968 р.), професором (1988 р.) кафедри історії української літератури КДУ, завідувачем

кафедри  історії української літератури КДУ (1988–1996 рр.), деканом філологічного

факультету  Київського університету (1986–1991 рр.).
Був головою вченої та спеціалізованої рад з питань філології, редагував газету

«Київський університет» та наукові вісники з питань філології, журналістики, історії.

Брав участь у славістичних міжнародних конгресах, виступав з лекціями в Росії, Грузії,

Польщі, Хорватії, Молдові, Німеччині, Канаді, США, Китаї, Тайвані, Данії та інших

країнах.
У 1988 р. став ініціатором створення Українського національного гуманітарного ліцею

(нині УГЛ Київського університету імені Тараса Шевченка), а на початку 90-х років –

Української гімназії у Сімферополі.
Лауреат 1-ї премії Всесоюзного конкурсу «Кращий педагог і вчений» (1988 р.).
1990 р. заснував Міжнародну асоціацію «Інститут українознавства» (тепер «Україна і

світове українство»).
Був серед засновників Республіканської (РАУ, віце-президент) та Міжнародної Асоціації

Україністів, Конгресу української інтелігенції, заступником голови Української Ради

Миру, членом правлінь Товариства «Україна і світ», Педагогічного товариства ім. Г.

Ващенка, Колегії Головного управління освіти і науки Київської державної адміністрації,

історичних товариств США і Москви.
У січні 1992 р. на чолі з П.Кононенком розпочав роботу Інститут українознавства – нині

визнаний у світі науково-освітній заклад, що органічно співпрацює з

науково-педагогічними центрами всієї України, а також Австралії і Бразилії та Великої

Британії, Росії, Грузії, Польщі і Латвії, Франції і Німеччини, Японії і Китаю,

Словаччини, Болгарії й Казахстану, інших країн світу.
Утвердженню українознавства у світовому цивілізаційному просторі сприяють зініційований

П.Кононенком науковий журнал «Українознавство», видання 26 томів «Збірника наукових

праць» ННДІУВІ, підготовка кадрів найвищої кваліфікації – кандидатів і докторів,

перепідготовка вітчизняних і зарубіжних кадрів (педагогів, науковців) українознавців.
Під керівництвом П.Кононенка підготовлено понад 30 кандидатів і більше 10 докторів наук

для України, Болгарії, Вірменії, Польщі, Росії, Грузії.
Голова спеціалізованої ради з українознавства; працював членом Президії ВАК.
Важливу міжнародну роль відіграють щорічні міжнародні конференції з проблем

українознавства (його ролі у вихованні, освіті, науці, державотворенні, міжнародних

зв’язках), організовані Міжнародною координаційною радою (голова П.Кононенко), численні

праці вчених Інституту українознавства, розроблені ними програми, підручники, основи

фундаментальних та прикладних досліджень (і в Україні, і в усіх країнах планети).
За створення П.Кононенком нового напрямку науки й освіти, методологічних та

організаційних засад розвитку українознавства як інтегративної науки та філософії,

виховання й освіти наукові, освітні, громадсько-політичні вітчизняні і зарубіжні

інституції удостоїли його:
звання:
– «Людина року» (1999 р.) та «Людина ХХ ст.» (2000 р.),
– «Відмінник народної освіти»,
– «Заслужений працівник освіти України» (1991 р.);
 нагрудних знаків:
–    «Ушинський К.Д.» від АПН, «Петро Могила» від МОН, Національної спілки

письменників України;
медалей:
– Філософа Платона від Української академії наук, Товариства «Просвіта», Товариства

«Україна і світ», Педагогічного товариства ім. Г.Ващенка, ім. І.Джавахішвілі Тбіліського

університету та ін.;
орденів:
Орден «Знак Пошани» (1984 р.),
Орден «Почесна відзнака Президента» (1996 р.),
Орден Святого Володимира ІІІ ступеня (2001 р.),
Орден Святого Володимира ІІ ступеня (2006 р.),
Орден Святого Володимира І ступеня (2011 р.),
Орден «Золотий Лицарський Хрест» (2006 р.),
Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2006 р.),
Орден святих Кирила та Мефодія (УПЦ КП, 2008 р.),
Орден «За развитие науки и образования» (Міжнародна кадрова академія, 2008 р.).
Член Української Всесвітньої Координаційної Ради; Голова Міжнародної координаційної ради

з українознавства; Почесний голова Ради піклувальників НВК – гімназії м. Сімферополя;

науковий керівник школи-гімназії №56 м. Львова.
Підготував і опублікував понад 40 монографічних видань, програм, підручників і

посібників для середньої і вищої школи, понад 700 статей, оглядів, рецензій. Поет,

прозаїк, драматург, критик і літературознавець. 1971 р. обраний членом Національної

спілки письменників України. Автор «Вибраних творів» у 3-х книгах (1999 р.) та «Голоси в

пустелі» (2006 р.). Твори виходили англійською, болгарською, грузинською, іспанською,

німецькою, польською, російською, хорватською, словацькою, молдовською, китайською та

іншими мовами.
Лауреат Міжнародної премії імені Й.Г.Гердера (1993 р.),
а також премій:
імені акад.О.Білецького (1984 р.),
Володимира Великого (1994 р.),
Ярослава Мудрого (2001 р.),
І.Огієнка (2003 р.),
Олени Пчілки (2006 р.) та ін.
Нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України (2011 р.).