"Щасливий той, хто творить мрію..."

"Дитиною малою він не раз чув, як люди говорили: "щастя".
 – Що таке щастя? – питався матері, цікаво вдивляючись своїми оченятами в її заклопотане обличчя.
 – Щастя, дитинко, то доля, – повторювала мати і не знала, як пояснити малій дитячій голівці те дивне слово "доля".
 – А що таке доля?
 – Доля, дитино, то такий цвіт, що його тяжко дістати.
 – А гарний він, той цвіт?
 – Чи гарний, питаєш? Авжеж, що гарний, навіть дуже гарний. Як дивишся на його, то очі радуються, а на серці робиться весело й мило..."

Це уривок з твору Богдана Лепкого. Одна з художніх спроб відповісти на питання: "Що таке щастя?"
Людина, як говорив Г.Сковорода, завжди торує шлях до щастя.
І, мабуть, щасливою є та людина, яка на своєму шляху зустрічала добрих, мудрих і глибокоосвічених учителів. Кожна людина потребує щирого старшого наставника, мудрого порадника, людину, котра б своїм власним прикладом надихала і спонукала до самовдосконалення. Мудрий вчитель – це велике неоціненне багатство, дар Божий, щастя кожного навчального закладу. Школа сучасна, як ніколи, відчуває нестачу високопрофесійних учителів, досвід яких є запорукою ефективності навчально-виховного процесу.
Українському гуманітарному ліцею пощастило... Наш заклад завдячує самим своїм існуванням, розвоєм і зростанням одному із славетних синів Української землі, вчителю від Бога – Петру Петровичу Кононенку.
Новий етап розбудови самостійної, незалежної, демократично-правової держави, який обрав український народ через референдум 1991 року, визначив необхідність нового шляху і в розвитку освіти – гуманістичної, національної, духовної, заснованої на здобутках вітчизняної і зарубіжної педагогіки.
Нова історична доба вимагала і вимагає нових підходів, нового типу мислення і світобачення, а головне – виховання свідомих громадян Української держави, гідних носіїв духовної культури стародавнього славетного народу. Народ – це єдність хліборобів, робітництва, інтелектуальної, урядуючої інтелігенції. Століттями в Україні нищили цвіт нації, її еліту, – але вона поставала, як Фенікс! Мала постати відродженою й у кінці ХХ ст. Але для цього стали необхідними: своя держава, своя інтелігенція, а в цьому зв'язку – свої елітні навчальні заклади.
Закономірно, що мав постати такий заклад, який готував би обдаровану, творчу молодь для майбутньої державотворчої діяльності, який би був покликаний формувати національно свідому молоду еліту, спроможну поєднувати професіоналізм і патріотизм, державний, національний і власний інтереси, гуманістичні (вселюдські) національні ідеали.
Упродовж багатьох десятків років не залишався байдужим і пасивним до питань історичної місії й майбуття України славетний нащадок благословенної Чернігівщини – Петро Кононенко.
Нелегкий, тернистий шлях пройшла ця людина – від хліборобської родини до наукового статусу академіка, різні випробування і перепони долі довелося скуштувати на своєму шляху. Але в час, коли Україна обрала самостійний шлях політичного життя, у час суспільних зрушень і перетворень поет, письменник, літературознавець, фахівець у царині філологічних наук, професор, академік АН ВШ УАН – Петро Петрович Кононенко не міг стояти осторонь питань реформування освіти, відчував власний обов’язок розвивати систему національної гуманітарної освіти, головною формою вираження якої стало б українознавство.
"Українознавство – не лише система знань про Україну, а й позиція, інтерес, мета: бачити світ, наше грядуще через призму світовідчуття й світорозуміння, мову, матеріальну й духовну культуру народу, його долі, ментальності та історичної місії (перспективи)".
Саме в цей доленосний час зародилася в душі Українського лицаря духу ідея створення такого закладу, який би плекав свідомих громадян України, з державним мисленням, особистостей, що гармонійно поєднують високий інтелектуальний та духовний розвиток, самопізнання і пізнання природи буття Людини, Всесвіту і суспільства. Нації і Людства.
Ліцей починався як мрія... А щоб мрія стала дійсністю, потрібні були однодумці, професіонали-патріоти, підтримка з боку влади і, безперечно, сильний лідер, керманич, яким стала Берегиня ліцейного роду – Галина Стефанівна Сазоненко.
Ідею створення закладу нового типу, що базуватиметься на концепції національної системи освіти і виховання, підтримало певне коло свідомих українських інтелігентів, зокрема, проректор університету доктор філософії Л.В.Губерський (нині директор Інституту міжнародних відносин), відомі університетські адміністратори та вчені-педагоги М.Ф. Тарасенко, В.Ф. Білик, А.З. Москаленко, О.І. Чередниченко, В.Г. Гончаренко, В.І. Волович, М.К. Наєнко, а також голова Старокиївської ради народних депутатів м.Києва – Б.П. Андресюк (нині народний депутат України), завідувач відділом освіти Старокиївської райдержадміністрації – М.І.Смирнова та інші.
26.08.1991 р. видано розпорядження відкрити Український гуманітарний ліцей при Київському університеті – середній загальноосвітній навчальний заклад для здібної та гуманітарно обдарованої молоді.
10.01.1994 р. наказом Міністерства освіти ліцей реорганізовано у структурний підрозділ Київського університету.
Розпочався новий етап у житті професора П.П. Кононенка, етап копіткої, виснажливої, але водночас благородної праці, праці за покликом серця, за велінням часу: розробка "Концепції національної системи освіти"; написання й апробація "Концепції школи нової генерації – Української національної школи-родини", "Концепції навчальної дисципліни "Українознавство", "Стандарту навчально-інтегративного курсу "Українознавство"; створення "Статуту Українського гуманітарного ліцею Київського університету імені Тараса Шевченка", "Концепція національного виховання Українського гуманітарного ліцею. Громадянин України ХХІ століття".
Концепції, над якими так старанно працював і працює П.П. Кононенко, уже сьогодні мають позитивні наслідки і вплив на оновлення змісту, методології та системи освіти. "Українознавство" як окремий філософсько-інтегративний курс викладається не лише у школах м.Києва, а й у навчальних закладах усієї України, функціонують і набирають ваги і значення в сучасній освіті центри розвою Української національної школи-родини, які підтримали і втілюють у життя "Концепцію школи нової генерації – Української національної школи-родини". Ідеї, апробовані часом, проростають плідними справами, зміцнюють систему національної освіти, плекають душі гідних громадян майбутньої України.
Глибокий науковець, знаний і шанований у світі, що має ім’я почесного доктора Тбіліського університету, лауреат Міжнародної премії імені Й.Г. Гердера, академік Слов’янської академії наук, кращий науковець у царині філології, визнаний інститутами США та Великої Британії, працює не покладаючи рук над створенням цілого ряду актуальних освітніх наукових і навчальних видань. З величезного ряду корисної й актуальної навчальної літератури можна, зокрема, відзначити посібники та підручники: "Українська література другої половини ХІХ – ХХ ст." (К.,1994 р.), "Українська література. Проблеми розвитку" (К., 1994 р., 1996), "Українознавство. Підручник" (К., 1994, 1996), "Свою Україну любіть…" (К., 1996 р.), "Українознавство. Хрестоматія-посібник у 2-х кн." (К., 1997 р.), "Українознавство в системі освіти м.Києва" (К., 1998 р.), "Феномен української мови" (К., 1998, 1999 рр.), "Освіта ХХІ століття: Філософія родинності" (К., 2001 р.) та інші.
Але поетична душа митця не могла споглядати і не творити. Встигає Петро Петрович не лише займатися українознавчою наукою, викладати в університеті, проводити семінари і конференції, але й творити, бо творчий дух – то дух добротворення і щиросердності, то голос душі і серця на папері. З’являються у світ доробок ліричних поезій митця – своєрідна сповідь "Одній тобі", феєрична трагедія долі України й українства – "Марія на Голгофі", філософська поема "Слово – Серце – Сонце" (Вибрані твори. – К., 1999).
Серце поета живе Україною, вірою у майбутнє народу, у майбуття Української держави:

Ця Україна – богоданний край:
Де небо, як блакитні вежі,
Потічків і річок усріблені мережі.
Моря – як всесвіт, і поля – моря.
Високих гір замисленість глибока,
Лісів стомовність. Сонце – боже Око.
Безсмертя нації у строфах Кобзаря.
("Голоси в пустелі")

А найголовніше – обрав професор П.П. Кононенко місію простого вчителя омріяного ліцею. Завжди усміхнений, привітний, життєрадісний, загадковий, самозаглиблений переступає Вчитель поріг улюбленого закладу. Голова Ради Українського гуманітарного ліцею – П.П. Кононенко від самого початку і до сьогодні не залишається осторонь ліцейного життя, по-батьківськи піклується як про вихованців, так і про вихователів нашого навчального закладу, який давно став для багатьох великою родиною. Петро Петрович завжди в епіцентрі всіх подій, що відбуваються в ліцеї, він завжди з нами – і в будень, і в свято.
Немає жодної людини в ліцеї, яка б не вимовляла ім’я Петра Петровича з особливою повагою, піднесенням і гордістю, бо для більшості Петро Петрович насамперед духовний наставник, мудрий Учитель, Людина з щирим, люблячим серцем.
Якийсь загадковий романтизм і доброта в голосі приваблює всіх вихованців Мудрого Вчителя. Він пробуджує дитячі душі, спонукає ставати на шлях пізнання феномена та історичної місії України, надихає на самопізнання власної ролі в житті українського суспільства, Української держави. Він сіє Слово – слово Володимира Мономаха, Григорія Сковороди, Тараса Шевченка...
Один у другого питає:
Нащо нас мати привела?
Чи для добра? Чи то для зла?
Нащо живем? Чого бажаєм?..
Затихає зал. Прислухається серце. І щось рідне до болю пробуджується і проростає в душі – і так хочеться злитись зі своїм народом власним єством і душею, щоб ніколи не переривалася "золота сув’язь поколінь", бути гідним нащадком своїх дідів і прадідів, хочеться дихати і працювати заради майбутнього тієї України, яку омріяли і виборювали Т.Шевченко, І.Франко, М.Грушевський, В.Стус, В.Чорновіл. Хочеться бути щасливим на рідній землі, бо, воістину "щасливий той, хто творить мрію..."
"Освіта"