головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Енциклопедія українознавства у становленні та розвитку науки самопізнання
Автор: Краснодемська Ірина
науковий співробітник відділу історичних та теоретико-методологічних проблем українознавства НДІУ.

Енциклопедія українознавства у становленні та розвитку науки самопізнання

У формуванні національної самосвідомості українського народу все більшого значення набуває відновлення історичної пам'яті, очищення ментальності від усього наносного, того, що суперечить його природо-соціальній сутності, плекання інтелектуального потенціалу, осмислення історичної місії в контексті загально-цивілізаційного поступу. Це виключно важливі й відповідальні завдання. І вирішити їх можна лише на засадах цілісної науки про український етнос, націю й народ України. Такою наукою з кінця XX ст. все більш виразно постає українознавство, яке, на засадах інтеграції й синтезу знань, все повніше поєднує в собі здобутки в окремих його галузях. Вихід його на нинішній, більш високий, рівень самопізнання народу був складним і тривалим у часі. Фундамент його закладався у працях визначних учених-українознавців – М.Максимовича, М.Грушевського, В.Вернадського, В. і Д.Дорошенків, С.Єфремова, Д.Багалія та ін. Свого системного розвитку ця робота набуває під впливом революційних подій на Україні, в добу УНР, Гетьманату, Директорії та на початку 20-х рр. XX ст. На жаль, через згортання політики українізації, з кінця 20-х рр. вона була перервана. Від цього часу робота по становленню й розвитку науки відбувається переважно за межами Радянської України, її здійснюють науковці, що гуртуються навколо НТШ у Львові та вчені діаспори: Д.Антонович, І.Крип'якевич, А.Яковлів, Р.Лащенко, Д.Чижевський, В.Біднов, І.Мірчук, С.Рудницький, А.Волошин, С.Смаль-Стоцький, а згодом В.Кубійович, О.Колесса, З.Кузеля, Л.Винар, 0.0глоблин, Ю.Шевельов та ін.
У процесі формування й розвитку українознавчої науки виключно важлива роль відводилась і відводиться розробленню наукового інструментарію, основних її понять. З цією метою твориться і система довідкових, зокрема енциклопедичних видань.
У перекладі з грецької "енциклопедія" – "безперервне, систематичне навчання" – це і довідкові видання з різних галузей знань (скажімо, техніки, медицини, літератури, мистецтва, історії, релігії й віри тощо), систематизовані в алфавітному чи тематичному порядку.
Як загальні енциклопедії, що охоплюють увесь комплекс відомих на даний час наук, так і енциклопедії з окремих ділянок знань набувають все більшого значення для розвитку й примноження інтелектуального потенціалу кожної нації. Наявність у народів національних енциклопедій, енциклопедичних видань з різних галузей вітчизняної науки є свідченням їх цивілізованості, самодостатності, відображенням і чинником культурологічного процесу в суспільстві. Ще за часів Київської Русі на наших теренах з'являлися рукописні, а пізніше й друковані видання, які стали своєрідними носіями енциклопедичних знань того часу. Проте, справжньої української енциклопедії, яка б давала відповіді на питання, що накопичувалися протягом століть, де б містилися об'єктивні, достовірні знання про всю нашу тисячолітню історію й культуру, довгий час не було.
Кращі представники української наукової та художньої інтелігенції, які на початку XX ст. вимушено опинилися за межами рідної України і розпорошилися по всьому світу, все ж зуміли створити цілу низку цінних енциклопедичних видань українською мовою, в яких якнайповніше на той час було відображено матеріальне, духовне й культурне життя українського народу, а також всебічно використовувався досвід інших народів. За формою і за змістом ці видання зробили б честь будь-якому європейському народові.
Чи не першою спробою системного викладу знань про Україну був "Синопсіс" Інокентія Гізеля, що з'явився у 1674 р. і протягом XVIІ – XVIІІ ст. витримав близько 30 видань. Цінні узагальнюючі праці про козацьку Україну в ретроспективі історії були створені у другій половині XVIII ст. Це, зокрема, "Краткое описание о козацком народе" П.Симоновського (1765) та "Краткая летопись Малой России" В.Рубана (1776), О.Рігельмана "Летописное повествованіе о Малой Россіи" (1778), О.Шафонського "Топографическое описаніе Черниговскаго наместничества" (1786) та ін. [7; 9].
Динамічний розвиток українознавства починається з XIX ст., перш за все, завдяки науковій діяльності таких визначних дослідників, як М.Максимович, П.Куліш, Д.Бантиш-Каменський, М.Маркевич, М.Костомаров, О.Бодянський, В.Антонович, М.Драгоманов, І.Франкота ін. З 1873 р. центром українознавчих студій стає НТШ у ...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet