головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2007   Число: #2(23)
пошук по сайту
Світоглядне начало веснянково-пісенного циклу в українознавстві
Автор: Коротя-Ковальська Валентина
народна артистка України, старший науковий співробітник відділу культурологічних досліджень ННДІУВІ

Світоглядне начало веснянково-пісенного циклу в українознавстві

Шлях пошуку істини, сенсу людського буття проходить через світоглядне начало, цілісну картину життя у фізичних і духовних сутностях від замовлянь, колядок, щедрівок, веснянок, купальських пісень, міфів, героїчного епосу, ліричних пісень і до системного мислення. Візьмемо, приміром, українські свята сонця на кожну пору року – Коляда, Великдень, Купайло, Калита, і неважко помітити три присвятки під час переходу однієї пори в іншу – Колодій, Трійця (Зелена неділя), Весілля Свічки. Тож енергія Всесвіту проявляється у семи чинниках, вони є духовно-творящими величинами, і таємниця священної сімки як магічної сили світотворення лежить у злитті триєдності та чотиричастинності. Тризуб є виявом триєдності світу: чоловік – жінка – діти, сонце – місяць – зоря. Триєдність присутня й у веснянках: «Йой-ой весна, гей, красна, а що ти нам унесла? Ох, я унесла, унесла три користі-радості. Ох! Одна користь – пастушок, друга користь – ратаїк. Ох! Друга користь – ратаїк, третя користь – бортничок. Ох!».
Отже, у сфері світобудови проявляються усі мірності – парність, триєдність і чотиричастинність – як у веснянці: „Розлилися води на чотири броди. Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке”. Головним божеством у веснянках наших пращурів було Сонце – спільна зірка для всіх нас. Дажбог мав своїх побратимів: Коло-Коляда (грудень), весняне молоде сонце Ярило та літнє сонце Купало (липень). Не випадково сонце зображалося на писанках. Хліб, калачі, коржі, весільний коровай також мали солярну символіку: були круглі, як сонце. У всіх наших звичаях, ритуалах та традиціях на Святій вечері (Куті) (6 січня), на Щедрому вечорі (13 січня), на Голодну кутю (18 січня), на Великдень та Зелені свята як символ їхній світимо свічки. Ігри-веснянки мали чарівне магічне спрямування через водіння хороводів у вигляді кола, кривої лінії, підкови. Усі земні сили намагалися закликати весну, тепло, молоде сонце. Солярну символіку в нашій обрядовості мали вінок, що перебирав на себе символіку сонця, та дівоча коса, яку вкладали навкруг голови. Тому такого великого значення надавали вінкові в дівочих шлюбних справах.
Ще й тепер, коли старий гуцул побачить схід сонця, побожно знявши з голови кресаню і повернувшись обличчям до сходу, віддає йому глибокий уклін і, хрестячись, шепоче слова молитви: „Слава тобі, Господи, за личенько твоє Господнє, щось ся показало!”.
Поетичне бачення наших предків світобудови та світотворення, давнє магічне обрядодійство дійшло до нас у вигляді веснянок, хороводів, дитячих замовлянь та ігор. Магічне заклинання приходу весни (воскресіння матері-природи), намагання вплинути на її сили з надією на пробудження землі, («Вийди, вийди, Іваночку, заспівай нам весняночку», «Зимували – не співали, весну дожидали») супроводжувалось рухами („Топчу, топчу ряст, ряст, //Бог здоров’я дасть, дасть. //А ще буду топтати, щоб на той рік діждати”). Топтати ряст – означає „жити”. Магічну силу мали хороводи, як наприклад „Кривий танок”, якому не вивести кінця. Веснянки мали характер одночасно закличний, заклинальний і стверджувальний, вони були надзвичайно енергетичні, бо підсилювалися десятками сильних людських голосів у хоровому виконанні в унісон.
Професор С.Килимник спробував класифікувати веснянки-гаївки на філософські та космічні („Кривий танок”), релігійно-символічні („Коструба”), алегоричні („Подоляночка”, „Шум”), схвальні („Ой хвалилася, вихвалялася молода береза”), еротичні („Вербовая дощечка”), описові („Розлилися води на чотири броди”), історичні, родинні („Ой рости, кропе”), побутові, жартівливі („Куди їдеш, Явтуше”) тощо.
На перший погляд, простенька гра „Подоляночка” – це колишня містерія-молитва, основний засіб пробудження весни, воскресіння природи. Вона виконувалася з тонким відчуттям міри, такту, а сама суть немовби розчинялась у синкретичному дійстві, ритуалі, могутній магії, що як молитва породжувала відчуття причетності до свого етносу.
Варто звернути увагу на те, що веснянки, або веснянки-гаївки, – це жіноча творчість, яка сягає сивої давнини. Досить різноманітна і глибокопсихологічна творчість була властива нашим далеким пращурам –дівчатам чи жінкам, чого, як підкреслює Килимник, не мають  у себе інші народи, навіть слов’янські.
Багатство рухів, тісне об’єднання словесної і музика...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet