головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Історична спадщина українсько-французьких відносин
Автор: Донченко Євгенія
магістр зовнішньої політики, здобувач відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин інституту історії Національної Академії наук України.

Історична спадщина українсько-французьких відносин

Упродовж багатьох століть Україна була об'єктом пильної уваги французів. Вони залишили безліч свідчень про історичне буття наших земель, коли вони були у складі інших держав, то Польської, то Російської. Розуміння нашого народу французами можна передати словами великого письменника Вольтера: "Україна завжди прагнула свободи"[7, 136]. Про це прагнення свободи, про симпатії до українського народу писали багато... Але чи знали Україну у Франції? І так, і ні.
Із шкільних підручників знали, що "Україна – житниця Росії" або й "житниця Європи". Щоправда, французький політик сенатор К.Делямар, редактор впливового часопису "La Patrie", у 1869 р. вніс до французького сенату петицію щодо українства, яку пізніше було видано під назвою "15-мільйонний європейський народ, забутий в історії". Там, зокрема, така думка: "Цей народ існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більше відмінну від історії Московщини. Він має свої традиції, свою мову, окрему від московської і польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться..."[6, 24].
Історики стверджують, що імператор Франції Наполеон Бонапарт не плутав Україну з Росією. В його плани входило створити навіть українську державу, до складу якої, між іншим, мав увійти і Крим.
Занурюючись у минуле, можна наводити імена багатьох французьких політиків, учених, письменників, митців, плідна праця яких засвідчує, що Україна ніколи не була для Франції чимось на кшталт затонулої у позачасовій безодні Атлантиди. Але Україна все ж сприймалась як провінція "великої Росії", що мала певну екзотику, пов'язану з козацтвом, причому українські козаки (історичні) не відрізнялися від козацьких військ царської Росії.
Україна для переважної більшості французів з'явилася якось нізвідкіля, ніби якесь штучне політичне сепаратистське утворення. Такі "знання" вбивалися в голови європейців московською дипломатією і пропагандистською машиною, починаючи від Петра І, і, на жаль, продовжують вбиватися до сьогодні. Насправді ж, як свідчать історичні факти, стосунки між нашими країнами почали зав'язуватися ще в середньовіччі.
Розташовані на протилежних краях Європи за понад дві тисячі кілометрів одна від одної, ці дві країни, майже однакові за площею і кількістю населення, зазнали різної долі. Однак віками шляхи України і Франції перехрещувалися. Розвивалися відносини, взаєморозуміння, хоч були й розбіжності, виникали різні ситуації, зумовлені обставинами. Україна завжди вважала Францію осередком культури, свободи і прогресу. Водночас Франція в певні моменти втручалася в українські справи, щоб підтримувати сприятливу для себе в Європі рівновагу.
Історія України починається з утворення Київської держави – Київської Русі, південна частина якої (київський регіон) стала колискою української нації. Київ мав привілейоване географічне становище – лежав на перехресті торговельних шляхів Північ-Південь ("із варяг у греки") і Схід-Захід. За словами митрополита Іларіона, київський князь "не в худорідній, бо і невідомій землі володарював той, а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі"[70, 91]. Важлива торговельна роль Київської держави, а також її військові походи проти Константинополя теж привертали увагу держав Західної Європи.
Дорогами Київської Русі не лише перевозилися товари, а й поширювалися ідеї проповідників-євангелістів. Прийняття наприкінці X століття Київською Руссю християнства полегшило контакти Київської держави із західним світом. Таким чином, релігія стала для неї фактором єдності та цивілізації. У ті часи київські князі родичалися із сім'ями західних правителів.
Контакти Русі з іншими країнами розвивалися по різних напрямках: економічні, культурні, релігійні та політичні. З Києва в західному напрямку рухалися каравани, завантажені місцевими виробами – цінним хутром, медом, воском, кіньми, прикрасами, які високо цінувалися у Х – ХІІ ст. У Франції до XII ст. всі шовкові товари називалися "руськими", оскільки перевозилися торговцями Русі.
Київ прийняв християнську віру з Візантії. І хоча Київська церква визнала авторитет патріарха Константинопольського, до Київської Русі з різних країн, у тому числі із Франції, надсилали місіонерів, які намагалися підкорити її Риму. Позате з Римом складалися відносини співробітництва, їх продовжували князі...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet