головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Український всесвіт Івана Марчука
Автор: Семенюченко Олексій
молодший науковий співробітник відділу культури НДІУ.

Український всесвіт Івана Марчука

"Я-єсмь" – до усвідомлення цього Іван Марчук пройшов шлях, що починався з народження у с.Москалівка на Тернопільщині в бідній родині, де вже було двоє дівчат. А після його народження народилася ще сестра.
Степан Маркіянович, батько майбутнього художника, майстер на всі руки: тесля, швець, ткач. Його роботу "засновування" світу спостерігав змалку Іван. І згодом відтворював на полотні. В родині панувала любов та злагода завдяки матері – Наталці Варламівні. Вона виховувала здебільшого казкою та піснею. Як згадував митець, сім'я була в них бідною, всі тяжко працювали.
Після школи, Іван Степанович Марчук одинадцять років вивчав образотворче мистецтво. Спершу у Львівському училищі декоративно-прикладного мистецтва ім. І.Труша на відділенні живопису, де він хотів бути першим, а для цього затято працював. Згодом, після армії, – на факультеті кераміки Інституту декоративно-прикладного мистецтва у Львові.
Після закінчення вузу (1965 р.), Іван Степанович працює художником у Києві, в Інституті надтвердих матеріалів АН УРСР. Зі спогадів митця про той період відомо, що Київ зіграв вирішальну роль у його становленні, бо надавав простір для знаходження себе, своєї дороги. Його натура вимагала постійних змін, і столиця забезпечувала їх сповна. Ірина та Ігор Калинець радили "одірватися" від Львова і приїхати до Києва.
Саме в Києві прийшло усвідомлення "Я-єсмь", а згодом з'явився потік, який треба було встигати фіксувати на полотні. "Я думаю тільки про те, що малюю, я ніколи не думаю наперед... Звідки воно – я не знаю, саме з'являється", – говорить майстер.
З 1972 р. художник потрапляє під прес чиновників тодішнього політичного режиму. Перші десять років були найтяжчими. Він жив у постійному щоденному страху: "Не знав, чи вільний ляжу спати, чи вільний прокинуся зранку". Це тривало до 1982 р., і тільки після 1986 р. з'явилася справжня творча свобода. Свобода бути собою в мистецтві, свобода показувати це мистецтво людям.
Сповідники партійно-номенклатурної системи вважали Івана Марчука супротивником режиму. А це накладало певний відбиток на стосунки влади і митця: фактична заборона виставок, прес могутньої, та не всесильної машини – все це ледь не довело до самогубства...
Так формувався Майстер. На сьогодні знаний і визнаний у всьому світі.
Людина – Творець!
Творець – себе як Людини, свого малого та великого оточення: родини, колективу, Держави, Світу і, врешті-решт, Всесвіту. Не кожен Творець може усвідомлювати свою причетність до Еволюції Духу. Та, безсумнівно, творчість розгортається у часі й просторі. І кожен складає іспит життям своїм перед Вічністю, Землею, нащадками, пращурами і своєю совістю.
Припустимо, що єдиним мірилом на цьому іспиті буде КРАСА. І тоді наскільки Творець бачить, розуміє, приймає та може передати її?
Керуючись цим питанням спробуємо наблизитися до Творчості Творця Івана Марчука.
В одному зі своїх інтерв'ю він говорив, що краса – на кожному кроці, тільки потрібно її побачити. А її він бачив ще з дитинства, коли малював квіти квітами, точніше їхнім соком. А от усвідомлення того, що немає кращої землі за українську, яку так само хотілося б змалювати, з'явилося значно пізніше.
Картини, що відтворюють невимовну красу нашої землі, зачіпають душі всіх, хто їх бачить. Ніби, сама Природа-Матір промовляє з полотен, запрошуючи до святая-святих – до України. А сонце, місяць, зорі й дерева є тими провідниками до Царства Духу та Краси. Про це говорять навіть назви: "Чари місячної ночі", "Глянув місяць на подвір'я", "Нас вітає сонце весняне", "І сонце явилося нам", "Мороз і сонце", "Тут затишно мені", "Затишок на хуторі" та багато інших.
Щедра земля на полотнах Івана Степановича Марчука живе, дихає, має свій запах і пам'ять. У картині "Пам'ять землі" майстрові поталанило передати глибокий біль віків, її пам'ять -велична, а не мізерна, горда, а не жалюгідна, впорядкована, а не хаотична. Вражаюча метафора передає урочистість миті, заворожує. Земля, поєднуючись із Вогнем, дарує плоди – плоди пам'яті, плоди жертви... і плоди пізнання. Саме через вогонь Земля передає своїм дітям генетичну пам'ять мільйоноліть. А чи зможемо вмістити?..
Земля на картині "Запах землі" пахне плодами, а ще молоком, медом і... працею. Тією молитовною щоденною працею мільйонів українців-оріїв, що доглядають земл...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet