головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Священний шлюб. Архетип матері-землі у фольклорі
Автор: Таланчук Олена
професор

Священний шлюб. Архетип матері-землі у фольклорі

У міфологіях багатьох народів поширеними космогонічними версіями були священні шлюби. Міфи про божественні пари “небо-землю”, “місяць-сонце”, “вогонь-воду”, “день-ніч” часто інтерпретують як інцестні шлюби близнюків – брата і сестри.
Якщо небо у міфологічному бінарному світобаченні уособлює переважно “верх” космогонічної моделі (переважно – тому що і небожителі-боги набирають іноді властивостей хтонічних істот, як, наприклад, Зевс-громовержець і Зевс-змій в одній особі), то земля – поза тим, що має зв’язок з небом і належить до вищих святостей, – передусім уособлює “низ” цієї моделі. Архаїчне уявлення про небо і землю як шлюбну пару, що координує “верх” і “низ” у системі світобудови, зберігає польська загадка: “Wysoki tatka, niziutka matka”.
Небо – символ найбільшої чистоти і святості, це місце помешкання богів (або Бога у єдинобожних релігіях). Від неба сподіваються, у нього просять дощу, багатства, доброї долі (“небо послало”, кажуть), якщо ж чекають на покарання, то на справедливе. Про небіжчиків, коли намагаються пом’якшити біль від втрати, говорять: “Господь на небо взяв.”
У священній парі “небо-земля” міфологема землі дає більше фольклорно-етнографічного матеріалу, ніж небо, і семантичне поле її значно ширше. Перша, найважливіша функція землі – здатність народжувати. При цьому наголошується на особливій властивості землі, яка робить її родючою, це – сирість. Тут маємо безсумнівний зв’язок із субстанцією води з її полісемантичною характеристикою, основу якої складає запліднююче начало. Сирість у міфопоетичній свідомості – це та волога, в якій, крім водної субстанції, присутнє дещо таке, що має безпосереднє відношення до творення від зародження життя до визрівання плоду.
Через атрибут сирості Земля-Мати пов’язана з Небом-Батьком, з уявленням про запліднюючий землю дощ, завдяки якому земля родить багаті врожаї. “Багата” – звичайна характеристика землі (напр., у побажанні: “Будь багатий, як земля”). До неї входить і поняття родючості землі, і тих багатств, які заховані в її надрах (відомі численні легенди про скарби).
Уявлення про землю, саме той аспект, що пов’язаний з міфом про сакральний шлюб, наслідком якого є запліднення, мають еротичні конотації в календарній і родинній обрядовості та фольклорі.
У слов’янському фольклорі поширене повір’я про весняне пробудження землі, відмикання її ключами та осіннє замикання, в основі якого лежить уявлення про священний шлюб і родильний цикл (ключ і замок мають символіко-еротичні асоціації). Вважалося, що до Благовіщення запліднена земля відпочиває і її не можна турбувати і забивати в неї гострі предмети – ножі, лопати, кілки, орати (усі ці речі несуть різною мірою усвідомлене або підсвідомо еротичне навантаження).
Образ землі в народному світогляді утворює архетип Великої Матері “Земля-мати”, – каже прислів’я. Землю вважають матір’ю всього на землі, вона й мати усіх людей. У схристиянізованій народній свідомості образ Матері-Землі ідентифікується також з Божою Матір’ю, Богородицею і є трансформованим продовженням язичницького культу Великої богині-матері.
З точки зору традиційної народної філософії людина народжується для того, щоб жити, і передчасна смерть сприймається як велике горе: “горе тому, що земля на йому”, – каже прислів’я. Але про погану людину говорять: “не годен того, же “го земля на собі носила”, або: “уродила мама, що не прийма й яма”. У прокляттях іноді висловлюються погрози типу: “щоб тебе сира земля пожерла”, “бодай тебе земля поглинула”. Однак є ще страшніші прокляття: “щоб тебе, окаянного, земля не приймала”. Земля по смерті не приймає великих грішників-убивців, заставних покійників, викидає їх з могили. Земля не терпить пролиття крові. У билині змальовується такий епізод. Добриня побиває змія, відрубуючи йому голови. Від того витікає стільки крові, що вона от-от має затопити богатиря. Тоді він став молити матір-землю, і вона розступилася і пожерла змієву кров.
Земля має велику силу і наділяє нею своїх дітей-велетнів. Редуплікація світового мотиву антеєвого міфу характерна переважно для народного епосу. Своєрідне відображення він знаходить у билинних образах богатирів Микули Селяниновича, непереможного силача завдяки контакту із землею, та Іллі Муромця, якому “смерть у бою не писана”. Проте був у його житті один к...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet