головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Україна і Грузія: точки перетину
Автор: Баканідзе Отар
доктор филологических наук, профессор, академик, директор Института украинистики Тбилисского государственного университета имени Иванэ Джавахишвили

Україна і Грузія: точки перетину

Україна, українці, українська культура Грузії мають особливу шану. Про це свідчить той факт, що сьогодні у Тбіліському державному університеті є клуб “Україна”, асоціація “Грузія – Україна”, засновано кафедру Національних літератур, літературних взаємозв’язків та перекладу, основним завданням яких є всебічне вивчення й широка пропаганда України, української літератури й культури.
Підґрунтям такого інтересу до України є історичні стосунки цих двох – українського та грузинського – народів.
Перші кроки до спільних контактів було здійснено ледь не 1000 років тому, коли розписували Києво-Печерську лавру, що створена за зразком Іверського монастиря в Афоні, у роботі брали участь грузинські іконописці.
Дотепер наші народи пройшли цей шлях крізь історичні буревії, таким чином, що в їхніх стосунках не було “чорних днів”.

Зв’язки між Україною та Грузією в царині політики, економіки, науки і техніки були вкрай цікавими та багатоманітними. Цікавими вони були і в галузі літератури та мистецтва.
Згадаймо, як палко зацікавилися Грузією та її культурою український вчений і педагог Микола Гулак і поет Олександр Навроцький. Перший із них присвятив усе своє життя вивченню та пропаганді безсмертної поеми Шота Руставелі, інший – її перекладові. Неможливо забути зустріч Тараса Шевченка з молодим поетом Акакієм Церетелі, класиків української культури Івана Франка, Михайла Коцюбинського та інших, що високо цінували діяльність грузинських письменників.
Згадаймо, чого важила Україна, український народ для грузинських громадських діячів і письменників Н.Ломоурі, Іллі Чавчавадзе, Акакія Церетелі та інших.
Грузинська земля народила найулюбленішого нашого поета й видатного громадянина України – Давида Гурамішвілі. Тут розколола скелю соціального й національного безправ’я блискавка Тарасового слова. Сюди було спрямовано увагу геніального Франка. Тут склала свої орлині крила Леся Українка.
Споконвічні відносини українського й грузинського народів збагачено не тільки значними фактами. У них відбито історично закономірні явища. Ці православні народи впродовж усієї історії боролися за створення єдиної, цілісної, вільної держави. “Як багато спільного у цього народу з нашим народом”, – скаже Тарас Шевченко.
Славні традиції дружби й братерства з новою силою розвиваються в ХХ сторіччі.
ХХ сторіччя в цьому аспекті виявилося змістовнішим і широкомасштабнішим. Нові імена, нові явища прикрасили історичну співдружність двох народів.
У царині культури – це Микола Бажан, Лесь Курбас, Павло Тичина, Олесь Гончар, Іван Драч, Дмитро Павличко, Борис Олійник – Симон Чиковані, Гогла Леонідзе, Іраклій Абашидзе, Грігол Абашидзе, Джансуг Чарквіані, Реваз Мишвеладзе тощо.
Звичайно ж, – у зміцненні і розвитку цих контактів важливу роль відіграли і політика, й економіка, й наука, і техніка.
Наша дружба пройшла серйозні випробування як у мирний, так і у воєнний час. У важкі часи грузини й українці стояли пліч-о-пліч не лише на полі битви, а й у тилу.
Трудівників окупованого німцями Генічного району поселили в себе мешканці селища Шрома Озургетського району. Під час Чорнобильської трагедії українських дітей зігріли своєю любов’ю мешканці Грузії.
Грузія не забуде самовідданість українських воїнів, що проливали кров за нашу країну.
Сьогодні очевидно, як плідно триває будівництво відносин між нашими державами, зміцнюються партнерські взаємні відносини двох держав, що мають спільні політичні та економічні інтереси. І все це під керівництвом архітекторів будівництва нових державних взаємин – Президентів України і Грузії.
Тисячу років тому зрозуміли один одного ці два народи. Залишилися відданими один одному. Історія не знає жодного випадку зради, коли ці два народи не побачили лиха товариша, не почули б поклику про допомогу й відокремилися б. Так було тисячу років тому. Так є й зараз.
У розвиток відносин між нашими країнами доклали зусиль вищі навчальні заклади й наукові інститути. Особливо Тбіліський державний університет.
Із 1940-х років у Тбіліському державному університеті почали читати курс історії української літератури. Його читав поет і вчений Михайло Кинцурашвілі, що пройшов українську школу й був відомий під псевдонімом Іасамані. Це був крок, продиктований часом.
У 1941 р. Агатангел Кримський зазначав: “Життя...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet