головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Іван Бажанський — українознавець
Автор: Мінченко Тамара
методист українознавства ОІППО, науковий співробітник НДІУ.

Іван Бажанський — українознавець

Іван Миколайович Бажанський народився 26 лютого 1863 року в селі Дорошівці (нині Заставнівського району Чернівецької області) у селянській родині.
На берегах Дністра в складних соціальних умовах минуло дитинство майбутнього педагога, письменника, активного громадського і культурно-освітнього діяча, палкого українського патріота.
Формування його як особистості відбувалося під колосальним виховним впливом батьків, теплоту, любов й повагу до яких він проніс через усе своє свідоме життя. "Батько був працьовитий, не пив, не курив, любив господарювати". Та чи багато заробиш, коли немає власного шматка землі? Отож і доводилося йому займатися кушнірством або іти в найми до пана, щоб хоч якось прогодувати сім'ю. "Мати була веселого настрою, при тім дуже кмітлива і чутлива..., любила все говорити в приказках або вживати відривки народних пісень. А як коли й заспіває сумно, як їй на душі тяжко"... Син селянина-злидаря, з величезними труднощами здобуваючи освіту, весь час цікавиться фольклором, особливо піснями, що вплітались у тужливий зойк трембіти, зокрема, про Лук'яна Кобилицю, Олексу Довбуша... На жаль, великий зшиток цих пісень до нас не дійшов. Але волелюбний дух їх позначився на ранній творчості поета, пробудив його інтерес до літератури. Бажання було одне: вчитись, пірнути в глибину знань, щоб потім вчити, допомагати знедоленим буковинцям вийти до світла.
Роки, проведені в Чернівецькій учительській семінарії, спілкування з А.Кобилянським, О.Маковієм та іншими прогресивними молодими літераторами-народовцями мали значний вплив на формування демократичних педагогічних поглядів І.Бажанського. У стінах цього навчального закладу майбутній педагог твердо вирішив віддати свій талант на службу рідному народові. Працюючи директором школи в селі Вікно Заставнівського повіту, він відкриває читальню, де вчив хлібодарів читати залучав до газет, творів Шевченка, Франка, Федьковича, Котляревського, а згодом й Черемшини, Стефаника. Тут же декламував власні твори.
Щоденне перебування в гущі народу зблизило І.Бажанського з життям буковинського селянина, сином якого він був плоть від плоті. "Люди пізнавали мене, горнулися до мене, особливо – бідніші", – зазначав у щоденнику поет. Не випадково в його творах пригнічені та затуркані селяни стають оповідачами свого злиденного життя. Часом розмови з селянами одразу лягали на папір, сповнені народними прислів'ями, піснями, приказками та легендами.
Письменник висвітлює життя різних верств суспільства: селян, духовенства, інтелігенції. Кращі його твори – то любов до гнобленої людини, болі і жалі якої – то протест суспільству, в якому існує нерівність між людьми. З-під його пера виходять твори, в яких автор виступає борцем за освіту краян – це віршоване оповідання "Пропасть", оповідання "Рідна дитина". В багатьох творах пише про велике горе буковинців – еміграцію до Америки – "Жебрачка", "Розлука", "За морем".
Іван Бажанський як учитель і директор школи працював із селянами, неодноразово виступав перед ними із змістовними лекціями педагогічного і культурно-освітнього характеру, повідомляючи про те, що особливо цікавило трударів, було актуальним. У 1917 році він обраний шкільним інспектором Вашківецького повіту. Своїм наставником вважав Ю.Федьковича, часто звертався за порадою до його художніх творів та педагогічної спадщини.
Прогресивні ідеї та погляди І.Бажанського лягли в основу розробки ним проблеми розвитку української школи й національного виховання, в контексті еволюції українського шкільництва й педагогічної думки Буковини 2-ї половини XIX – 1 -ї половини XX ст., що протікала в загальнонаціональному руслі історії педагогіки й освіти України. Розв'язання її на Буковині ускладнювалося тим, що різні держави, скуповуючи буковинський край, насаджували тут свою систему шкільництва, яка, схрещуючись із місцевою навчально-виховною традицією або натикаючись на опір українських буковинців, часом набувала своєрідного нюансу. У цьому процесі вже давно визначилася певна внутрішня закономірність. Суть її полягала в тому, що наявність в українців своєї держави відкриває вільний простір для розвитку української школи, національної освіти й виховання дітей та молоді, втрата державності гальмувала й деформувала цей процес, вела до асиміляції українського шкільництва, його занепаду.
У пошу...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet