головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Національна освіта і державна освітня політика в українознавчо-філософському вченні С. Русової
Автор: Пеньковець Олександра
кандидат філософських наук, старший викладач кафедри соціальної педагогіки Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка.

Національна освіта і державна освітня політика в українознавчо-філософському вченні С. Русової

Сучасну українознавчо-філософську думку, яка активно взаємодіє із комплексом соціологічних, політичних, юридичних та інших соціально-гуманітарних наук, включено до всіх аспектів національного життя. Особливо ефективно українська філософія взаємодіє із системою освіти і педагогікою протягом останнього десятиліття, що сприяє розробці методологічних основ модернізації освіти в Україні, формуванню педагогічного мислення і шкільної роботи у контексті вимог постіндустріальної цивілізації, інформацінного суспільства, з ознаками якого людство вступило у XXI ст. Одним з аспектів такої різнопланової роботи виступає дослідження філософських поглядів на освіту видатних представників української інтелігенції XX ст., серед яких суттєву роль у започаткуванні філософії освіти в Україні та у розробці українознавчо-філософських питань освіти в цілому відіграла Софія Русова. Вона народилася і виросла в с. Олешня на Чернігівщині, а подальше спілкування у Чернігові із Б.Грінченком та М.Коцюбинським справило великий вплив на формування її філософсько-освітніх поглядів. Дослідження творів С. Русової має непересічне значення для вирішення актуальних українознавчих проблем філософії освіти й тісного зв'язку із завданнями реформування освіти в Україні, мета якого – створення системи національної освіти, здатної забезпечити плідне існування українського народу у XXI ст.
Сучасне українське буття, характерне прагненням до суспільної консолідації, покладає великі надії на сильні партії, спроможні об'єднати народ і згуртувати його в державі і навколо неї. Для цього створені і використовуються різні форми суспільної інтеграції, якими, крім політичних партій, є також громадські організації та фонди. Разом з тим, хоча престиж освіти й декларується, її суспільно-інтеграційна роль практично недооцінюється. Мета даної статті полягає в тому, щоб на основі філософсько-освітньої спадщини С.Русової показати, що, з українознавчого погляду, функція освіти – це не менш ефективна форма згуртування суспільства, ніж держава. Але освіта це робить, спираючись на знання, норми моралі, мистецтва, потреби господарства тощо, котрі не вимагають примусу, до якого схильна держава. Тому питання про стосунки освіти й держави завжди було актуальним у суспільстві.
На жаль, доводиться констатувати, що філософсько-освітня спадщина С.Русової ледь вивчена. Вивчення спадщини мислительки рухається, головним чином, в дидактично-педагогічному і громадсько-політичному напрямках. Проте, саме ця, актуальна для розуміння сучасного реформування освіти, проблема стосунків школи і держави у філософському плані була в центрі уваги українознавчих і педагогічних роздумів С. Русової. Причому, вона виходила з того, що дана проблема актуалізується в Європі в цілому іще у XVII – XVIII ст. – в часи формування національних держав, які вели боротьбу проти папи римського, який прагнув, принаймні загальноєвропейського державного панування. Тоді формально функціонувала "Священна Римська імперія", главою якої вважався папа римський, а королі, князі, словом, правителі західноєвропейських і багатьох центральноєвропейських держав визнавалися васалами Ватикану. Деякі високопоставлені діячі Російської імперії
(О.Меньшиков, Г.Потьомкін та ін.) навіть вважали за честь отримати титул "світлійшого князя", тобто князя Священної Римської імперії.
Проте, чимало держав у Європі вели незалежну, стосовно до Ватикану, політику, що позначилося і на системі освіти. Насамперед, утому розумінні, що держава сама побачила в освіті, головним чином – у школі, могутній чинник свого зміцнення внутрішньої консолідації та зовнішньої безпеки. Тому західноєвропейські держави у XVII – XVIII ст. сприяли націоналізації школи, звільненню її від релігійного диктату, розділу школи і церкви.
Інакше будувалися стосунки освіти і держави та школи і церкви у тогочасній Україні. По-перше, до середини XVII ст. українські землі входили в основному до складу Речі Посполитої, тобто Польщі. Польська держава, зацікавлена у внутрішній єдності підлеглого населення, покрила Україну сіттю навчальних закладів, в яких урядували єзуїти і почасти домініканці. Одночасно в Україні була створена сіть національних шкіл із різною підпорядкованістю. Так, спочатку українські школи були підпор...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet