головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2006   Число: #4(21)
пошук по сайту
«Привид Голубовича витає в Україні»
Автор: Сербін Сергій
(PhD) екзекутивний продюсер SBS радіо (Австралія)

«Привид Голубовича витає в Україні»

Заголовок цієї статті був запозичений від назви картини відомої в Австралії художниці Ірини Прудник, яка з нагоди 120-ї річниці від дня народження свого діда Всеволода Голубовича намалювала його портрет [12]. У жовтні 2005 р. вона передала цей портрет на зберігання в Національний музей історії України з надією на те, що «найшвидший доступ глядачів до цієї картини дозволить відродити добру пам'ять про її родича, розпочати пошук місця його поховання, повернути його рештки на вічний спочинок в Україну, відкрити йому пам’ятники та назвати вулиці його іменем». На картині В.Голубович зображений у стриманих блакитних тонах. Його образ ніби виступає з мороку історичної давнини, щоб розповісти сучаснику про коловерть тогочасних подій національно-визвольної революції 1917–21 років, які оберталися навколо нього з неймовірною швидкістю. Художниця підбирала кольори, які б змогли оживити в свідомості глядача силу великого патріотизму, жертовність в ім’я Вітчизни.
Палітра, застосована художницею, підкреслює благородство одного з найкращих синів України, які вмирали в боротьбі за волю і незалежність свого народу, і духовна сила яких, можливо, врятує «новоукраїнців». Картину «Привид Голубовича витає в Україні» Ірина Прудник написала на підставі сімейних архівів і спогадів її батька О.Кохановського та щоденників її бабусі Зинаїди Голубович [12]. У ній відображено розпач, безвихідність, смуток і розгубленість, що охопили Всеволода після падіння Центральної Ради. Таким він запам’ятався родині Кохановських під час його приїзду до них у Полтаву у вересні 1919 р. Виглядав Голубович скромно, одягнутий був у гімнастерку, ялові чоботи, стару шинель, чорний картуз, запорошений пилом після подорожі у відкритому потязі. Таким і змалювала його Ірина Прудник.

Картина Ірини Прудник «Привид Голубовича витає в Україні»

Надія на увічнення постаті В.Голубовича в новітній українській історії вселяла художниці впевненість, що буде і надана належна оцінка внеску Голубовича у хід національно-визвольних змагань українського народу за свою незалежність. Вглядаючись у цей портрет, мимоволі згадуєш думку Бертольда Брехта, яка з парадоксальною силою сприймається під час  занурення в сюжет картини, – «нещасна та країна, яка потребує героїв, і нещасна та країна, яка їх не має». Те, що ім’я Всеволода Голубовича різного роду особи прагнули стерти з історії українського народу, не підлягає сумніву. Однак, з плином часу, коли стали доступними невідомі раніше документи про його діяльність, з’явився шанс дізнатись про «реального» Голубовича, з усіма його вадами та незаперечними перевагами, з усіма притаманними йому рисами, які відображають не лише політичного діяча і борця за ідею, але й характеризують його як звичайну людину. Таку автентичну спробу відобразити «немонументалізованого Голубовича» зробив його племінник Олександр Кохановський у дописі «Походження роду» [7]. Важливі етапи життя Голубовича знайшли відображення в документах Центрального державного архіву СБУ. Однак історики, посилаючись на них, майже завжди ставлять під сумнів ступінь їх правдивості, зауважуючи про необхідність врахувати умови, у яких слідчі домагалися отримання свідчень. Болісно реагував на зволікання істориків щодо оцінки внеску невизнаних героїв в українську національно-визвольну революцію 1917–1921 років О.Кохановський, порівнюючи їх з «привидами і духами дальніх, срібних потягів»:

У дощі, що шаром косих ліній
Перетинають потяга вікно
У сріблястім витонченім співі
В купе відчуваєш радості вино.

У снігу, що склав свої намети
Неначе віртуозний будівник,
Мчиться срібний потяг по планеті
Із гудком, що видає за людський крик.

У ожеледі колію звичайну
Зруйнує вітер, сльота, черга злив,
Якщо ти пасажиру не відкриєш тайну,
Яку іще ніхто не зрозумів.

Тільки ніч – великий математик
Вийде на зупинці зорі рахувати,
Ти захочеш знову пригадати
Те, що завше вчився забувати.

Задивляюсь у твої чарівні рухи,
Ті, що я чекав та не зустрів.
Запізнілі привиди і духи
Не виходять з дальніх потягів.

Більшовицька влада визначала долі не лише В.Голубовича, а й багатьох інших, котрі так і не «вийшли з дальніх потягів», спрямованих на приречення. Сподівання В.Голубовича на продовження діяльно...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet