головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Ложка як відповідник людської душі у фольклорі та матеріальній культурі українців
Автор: Завадська Вікторія
Кандидат філологічних наук, молодший науковий співробітник відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, етнології і фольклору ім. М.Рильського НАН України.

Ложка як відповідник людської душі у фольклорі та матеріальній культурі українців

У системі людського світобуття більшість речей багатофункціональні. Йдеться не про побутове використання речі, а власне про різнорівневий спосіб сприйняття її людською свідомістю. Сакральне – профанне; духовне – матеріальне; буденне – святкове – ось ті категорії, якими слід оперувати, визначаючи місце того чи іншого предмета а матеріальній та духовній культурі народу. Використання однієї й тієї ж речі як у повсякденному побуті, так і під час ритуальних або ж магічних дій дозволяє говорити про полісемантичне її значення в народній культурі. А.К. Бабурін з цього приводу писав: "Предмет стає фактом культури лише у тому випадку, якщо він відповідає і практичним, і символічним вимогам" [1].
Отже, досить часто, маючи відповідне до свого призначення практичне застосування, річ зберігає водночас і символічне значення. На підтвердження можна навести багато прикладів, варто лише звернути увагу на особливості функціонування у народному побуті посуду, предметів хатнього обладунку (стола, лави, печі), або ж речей індивідуальних (одягу, прикрас) тощо, як стане зрозумілим процес сакралізації – десакралізації того чи іншого матеріального об'єкта. На думку Байбуріна, поєднання двох абсолютно різних семіотичних полюсів є не просто можливим, але й обов'язковим для більшості предметів народної культури, адже при створенні речей людина, усвідомлюючи це чи ні, уподібнювалася до творця, а матеріал, з яким вона працювала, набував певної форми і ставав частиною космічної моделі, перебираючи на себе певні символічні функції. Все це відбивалося у системі народного світобачення.
Однією з таких речей є ложка. На основі відомостей про найдавніші ложки, можемо зробити припущення, що на первісних етапах розвитку суспільства були ложки, що мали суто ритуальне призначення, а також прості ложки, які широко застосовувалися в побуті. У Рігведі згадується кілька назв жертовних ложок, функції яких чітко диференціювалися. Це і ghtrвс, що у буквальному перекладі означає "звернена до жиру"; juhы – "та, що наливає"; а також srьс, коротка назва якої українською перекладається як "велика дерев'яна жертовна ложка". Усі ці ложки використовували для набирання олії та жиру. Окрім цього, були спеціальні ложки для божественного напою – соми: sruv6 – "маленька ложка" та grбhа – "повний черпак"[2] Спеціальні ложки та лопатки для жертовних богослужінь згадуються у текстах Старого заповіту [З Цар. 7,40; 4 Цар.2514; Єр.5218].
Таке різносемантичне сприйняття збереглося у православному обряді богослужіння, де ложка, що використовується під час служби Божої, є не просто табуйованим предметом, але має навіть окрему назву, запозичену з церковнослов'янської мови, – "лжица". І хоча у давнину ложки називали або ложками, або лжицами, незалежно від того, чи йшлося про столовий посуд, чи про церковне приладдя[3], зараз для православного християнина слово "лжица" означає лише ту яку застосовують для богослужіння срібну чи золоту ложку, яку не можна ні за яких обставин використовувати для звичайних цілей, бо це може призвести до жахливих наслідків.
На території Європи (Центральна Болгарія, Центральна Греція) знайдено кістяні ложки, які датуються 6 тис. до н.е. [4] Бронзові та залізні ложки дуже рідко зустрічаються у похованнях Степової Скифії (\/-І\/ст. до н.е.) [5]. Глиняну опалену ложку, датовану III ст. н.е., було знайдено у с. Черепин Пустомитівського р-ну Львівської обл. [6] Б.А.Рибаков зазначає, що серед давньоруських археологічних знахідок, різноманітних амулетів дуже часто трапляються залізні ложки, орнаментовані знаками, що, на думку дослідників, є позначенням сонця та землі [7]. Є згадка про кістяну ложку, яку знайдено у похованні дитини неподалік від Десятинної церкви у Києві [8]. Найдавніші зразки українських дерев'яних ложок, що дійшли до наших часів, належать до ХІІ-ХІІІ ст. їх знайдено у Києві на Подолі. Проте у "Повісті врем'яних літ" є запис про те, що дружина князя Володимира користувалася дерев'яними ложками, доки не почала нарікати, говорячи: "зло єсть нашимь головамь! да намь ясти древляными лжицами, а не серебряными". Й се слышавь Володимирь, повелЬ исковати лжици сребряны ясти дружинЬ, рекь сице: "яко среб-ромь й златомь не имамь налЬсти дружины, а дружиною налЬзу с ребро й злато..." [9].
Археологи ств...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet