головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Мовна освітня політика - проблема України
Автор: Філіпчук Георгій
Доктор педагогічних наук, професор, академік Академії педагогічних наук України, провідний науковий співробітник відділу філософсько-психологічних проблем українознавства НДІУ МОН України.

Мовна освітня політика - проблема України

У першій половині 2005 року відбулася просвітянська конференція "Українська мова як засіб формування духовної культури і патріотичного виховання підростаючого покоління". За сприяння Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Т.Шевченка Центральна зала Спілки письменників України зібрала представників української інтелігенції, громадськості й наукових організацій, народних депутатів. Голова "Просвіти", народний депутат, член Української народної партії П.Мовчан у своєму вступному слові окреслив ряд нагальних проблем і завдань щодо стану й перспектив розвитку державної мови в Україні. У контексті сказаного й того, як у суспільстві розгортається дискусія навколо мовного питання, — наступні міркування, пропозиції, оцінки.

Переповідати проблеми, наші болі й тривоги у сфері мовної політики недостатньо. Варто зробити осучаснений причинно-наслідковий аналіз мовної культури та запитати себе: куди і з чим ми йдемо? Впродовж усього періоду незалежності здійснюються безперервні реформи, реформації, трансформації, модернізації освіти і сільського господарства, судової системи й інформаційного простору, податкової політики й українського книговидавництва, медицини й кінематографа. Результати – відомі, процеси тривають.
Говорячи про стан української мови як державної, постійно намагаюсь відшукати координати, місце її в ієрархії суспільне значимих цінностей суспільства й людини. Дарма. Роль її дуже скромна й малопомітна в загальнонаціональному масштабі. Ніби й не існує 10-ої статті Конституції, рішення Конституційного Суду від 14 грудня 1999р., Національної доктрини розвитку освіти, де в розділі "Стратегія мовної освіти" записано: "Обов'язкове володіння громадянами України державною мовою.., освіта сприяє розвитку високої мовної культури, вихованню поваги до державної мови.., у навчальних закладах, в яких навчання ведеться мовами національних меншин, створюються умови для належного опанування державної мови". Як бачимо, де-юре все гаразд. Проте реально ситуація зі статусом української за останні 15 років стала тривожнішою. Майже 38 мільйонів етнічних українців не можуть належним чином скористатися своїм історичним і конституційним правом. Інерція колоніальної бездержавності, деукраїнізації продовжує заганяти українську мову в багатьох областях, навчальних закладах, органах влади й місцевого самоврядування у темні хащі. Жаль. Адже мову слід розглядати як найважливіший чинник інтелектуалізації й духовного розвитку нації, її єдності й консолідації, соціально-економічного прогресу й міжнародного авторитету.
Із повагою ставлячись до всіх етносів, які проживають в Україні, підтримуючи їхні національно-культурні права, мусимо визнати, що найбільш упослідженими, мовно-обезкровленими на своїй землі стали українці. Лише впродовж XX ст. вони пережили три фізичні й духовні голодомори. Втрачено державу, заборонено українську церкву, вкрадено природні багатства, – а народ продовжував жити. Чому? Тому що залишалася рідна мова – покалічена, розділена, вигнана, але жива.
І перше правило, яке треба опановувати всім сущим в Україні, позаяк воно стало національною і загальнолюдською цінністю, – виховання поваги й любові до рідної мови. Народ, у силу історичних обставин, може втратити свою землю, незалежність, скарби – і згодом усе це повернути. Але тільки за умови, що ним не втрачено найдорожчого скарбу – мови. Через неї і за її допомогою українці, шматовані історично, конфесійне, політичне, національне самоідентифікувалися, оберігали й розвивали власну культуру та історію.
Мова у М.Грушевського розглядається як культурно-національна сила, а українську ідею він завжди сприймав як єдність політичну й мовну.
Якщо національний характер освіти "ґрунтується на культурно-історичних цінностях Українського народу, його традиціях і духовності, утвердженні національної ідеї" (Нац. Доктр. розвитку освіти), то першоосновою цього змісту має бути українська мова. Без її належного поцінування й розвитку в загальносуспільному масштабі загалом правильна гуманістична й культурологічна парадигма Доктрини залишатиметься декларацією. Тому влада, освіта й наука, інтелігенція і політичні партії, громадськість мають гідно скласти іспит на духовну й державницьку зрілість щодо спроб ревізії Конституції, введення офіційної двомовності.
Те...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet