головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2006   Число: #4(21)
пошук по сайту
Поліфонія сучасної освіти
Автор: Згуровський Михайло
ректоро Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», академіком Національної академії наук України

Поліфонія сучасної освіти

Важливі проблеми сучасної освіти були порушені під час розмови з ректором одного з найвідоміших університетів світу – Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», академіком Національної академії наук України, доктором технічних наук, заслуженим діячем науки і техніки України Михайлом Захаровичем Згуровським – особистістю, яка ніколи не задовольняється досягнутим, завжди в пошуку нових непідкорених вершин.

– Михайле Захаровичу, яке Ваше бачення сучасного стану нашої освіти і науки? Які якісні зміни можуть його покращити?
– Складне, звичайно, питання. Я вважаю, що освіта України має дуже міцне коріння. На ньому вона, власне, і тримається вже понад 15 років. Якщо торкатися її змістовності: кого ми готуємо для нашого суспільства і яким його бачимо у майбутньому, то в цій складовій я бачу досить глибинні проблеми, які мене турбують. Виходячи із сучасного стану суспільства і освіти як ланки, яка має забезпечити підготовку якісного людського капіталу для майбутнього, вважаю, що проблема полягає в тому, що країна до цього часу не має, перш за все, національної ідеї, не має стратегії свого розвитку. А якщо ми не знаємо, яку країну будуємо, якщо ми не сформували цю стратегію, то нам дуже важко сконцентруватися на певній системі пріоритетів у розвитку економіки, високих технологій, гуманітарної сфери і, звичайно, в підготовці спеціалістів, які мають здійснювати обрану стратегію. А цю місію – готувати фахівців – має виконати освіта. Я багато років виступаю в пресі зі статтями щодо ролі й місця освіти. Адже освіта – гармонійна складова розвитку суспільства. Якою я бачу сучасну освіту? Суперечливою. З одного боку – як беззахисну частину суспільства, яка увібрала в себе кращих знавців своєї справи, що з ентузіазмом роблять майже неможливе. З іншого – ізольованою від решти суспільства, яке мало цікавиться тим, яке місце в ньому займає освіта, яка її роль, яка місія і для чого вона взагалі. Чи вона для звичайного школярства, щоб навчити людей елементарної письменності, як це було в давні часи, чи вона має відіграти роль інноваційної складової, двигуна, який сприятиме розвитку всіх інших складових нашого суспільства? Це серйозне питання, на яке політики країни не дають відповіді, і тому воно мене хвилює.
 
– Ви дуже багато уваги приділяєте проблемі впровадження Болонського процесу на терені України. Підтвердженням цього є Ваша книга «Болонський процес: головні принципи і шляхи системи структурного реформування вищої освіти». Яким Ви бачите реформування освіти відповідно до вимог Болонського процесу?
– Європа змушена була здійснити цілу низку дуже важливих стратегічних кроків для підвищення своєї конкурентоспроможності в сучасному глобалізованому світі, який змагається за ринки, людський капітал, за ресурси. І формування Болонського простору є лише одним з 5–6 елементів її стратегії у цьому напрямку. Сьогодні між собою змагаються три величезні регіони світу: Північноамериканський, регіон Південно-Східної Азії та Європейський. У другій половині 90-х років минулого століття Європа відчула, що може програти в цій конкурентній боротьбі, і, на її честь, сформувала стратегію свого розвитку.  Одним з елементів обраної стратегії стали Болонські перетворення, метою яких є   створення  спільного для усієї Європи ринку освітянських послуг, який був би тісно пов’язаний з півмільярдним ринком  праці цього континенту.
До Болонських перетворень країни Європи були розрізані на окремі шматочки кордонами, своїми національними законодавствами, у тому числі й освітянськими. Тому ринок освітянських послуг і ринок праці були відокремлені один від одного і, як наслідок,– Європа не могла конкурувати, скажімо, з Північною Америкою, США і Канадою. Європа пішла на ці перетворення, щоб забезпечити мобільність людського капіталу відповідно до вимог ринку праці, до викликів часу. Тому до Болонського процесу маємо ставитись не як до чийогось бажання ззовні кудись нас втягти, а як до дуже розумного, надзвичайно відповідального рішення об’єднаної Європи щодо свого майбутнього.
Якщо ми вважаємо себе частиною Європи, то маємо сформулювати своє ставлення до цих проривних кроків. Об’єднана Європа не зазнає будь-якої шкоди, якщо Україна повільно буде приєднуватися до ц...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet