головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2003   Число: #1(6)
пошук по сайту
Національна школа-родина Кривбасу
Автор: Козлов Анатолій
доктор філологічних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу філософії освіти і освітніх технологій ННДІУ

Національна школа-родина Кривбасу

Міцність і стабільність «піраміди» національної освіти (від маси початкових освітніх закладів і шкіл до поодиноких «щонайвищих», вершинних, навчально-наукових закладів), на якому б етнічно-національному, релігійно-просвітницькому чи реалістично-суспільному ґрунті вона не будувалася, повністю і завжди залежать перш за все від взаємозв'язків і характеру спадкоємності її складових частин (сходинок).
І тут простим «тиском» важливості і, отже, вагомості вищих шарів на нижчі (як це спрацьовує в єгипетських і подібних пірамідах) не обійдеться – потрібні інші цементуючі «будматеріали». І вони постійно винаходяться. Та все ж найважливішим саме в освітній піраміді був, є і буде базовий зв'язок – зв'язок усіх видів і рівнів національної школи з самим життям, передовсім з родиною як з опорою життя окремої людини і цілого суспільства – нації.
А тому самі роздуми про зв'язки української родини і школи, про визначення й «розподіл» (а вірніше – про взаємокоординацію) їхніх освітньо-виховних обов'язків і функцій уже тисячі років є актуальними. І кожна епоха вирішує ці проблеми по-своєму – на тому чи іншому ґрунті.
Учителі стародавніх віків брали до себе в науку не дітей, а, як мінімум, підлітків чи юнаків. А до того учні виховувалися і навчалися переважно в родинах.
Середньовічні школи, продовжуючи цю традицію, ще міцніше контактували з родинами, хоча саме в цей період (під впливом протиставлення духу і тіла, віри і побуту тощо) сформувалося суто схоластичне навчання; пізніші варіації шкіл (якими б вони не були) стали ще більше відривати дітей не тільки від родини, а нерідко і від самого життя – саме схоластика абстрагованого просвітництва, котре на вищих «блоках» освітньої піраміди (академіях тощо) стало вживати навіть і зовсім «мертву» мову – латинь, призвело до багатьох негативних наслідків, серед яких повна відірваність навчання від національного виховання стала помітним негативним суспільним явищем.
Тож не дарма в середині XIX ст. великий український педагог М.Пирогов мусив констатувати страшний для держави факт: нині ми – тільки вчителі, і невідомо, коли й чому ми відірвали освіту від родини; невідомо, коли й чому ми перестали виховувати людину і громадянина; невідомо, коли й чому ми перестали бути наставниками і перетворилися на звичайних учителів, котрі, хоча нерідко й майстерно, але досить механічно озброюють молодь абстрактними і погано осмисленими знаннями.
Як бачимо, педагог і громадянин розпочав своє висловлювання зі зв'язків школи з родиною.
Дійсно, і церковно-приходські, і державні, і приватні школи України в XIX ст. і до 20-х років XX ст. настільки були відірваними від родини, що навіть навчання в них велося мовою не української родини, а мовою глави російської імперії. А майбутніх духівників навчали взагалі церковнослов'янською мовою, якою в реальному житті вже ніхто практично не користувався.
Виняток у цьому плані було домашнє навчання  – там родина присутня постійно, а тому й ефективність його висока.
Ідеологічно-політична визначеність і колективістська спрямованість усього соціалістичного суспільства дали можливість знову вже у 60 – 80-х роках поставити проблему зміцнення зв'язків школи, родини і навіть громадськості у процесі формування свідомості й світогляду майбутніх громадян.
В. Сухомлинський і десятки його послідовників, учені в дисертаційних дослідженнях та монографіях, присвячених цій проблемі, формулюють нові й нові
концепції єдності системи «родина – школа – громадськість». А поряд із цим, у ті ж самі десятиліття в Україні відбувається і так звана «добровільна» русифікація: дозволено не вивчати українську мову навіть дітям українських родин.
І активні пошуки науковців та освітян-практиків належних зв'язків між школою і родиною так і залишилися переважно на сторінках наукових праць.
Принципові суспільно-економічні й суспільно-політичні зрушення другої половини 80-х років не тільки не дали змоги реалізуватися будь-якій з цих концепцій, а й просто відкинули їх як неактуальні, адже нове суспільство, взявши на озброєння індивідуалізм, розпочинає все з самого початку. А нові цілі й завдання навчання і виховання породили пошуки принципово нового їх наповнення.
Так з'явилися нові методи, методики й технології навчання, нові концепції громадянського виховання, які, пос...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet