головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Г.С.Сковорода – приятель мудрості українського терену.
Автор: Кононенко Тарас
кандидат філософських наук, доцент, завідувач відділу філософсько-психологічних проблем українознавства НДІУ МОН України.

Г.С.Сковорода – приятель мудрості українського терену. На пошану 280-ї річниці з дня народження

З грудня 2002 р. український світ відзначив поважну дату – 280 років з дня народження Г.С.Сковороди – постаті, чия людська істотність відлунює у розмислах інтелектуальних наступників практично всіх історичних епох. Відзначив символічно, згідно з камерним звучанням його заповіту – «Мір ловіл меня, но не поймал» (Григорій Сковорода. Твори у 2-х т. -К., 1961. – Т.2. – С.531). Офіційна світськість не спромоглася вловити історичну екзистенцію пам'яті про нього у тенета необхідних «заходів», бенкетів на «вшанування», засідань на «відзначення». І прикро, однак і сродно духу мислителя. Якого Г.Сковороду ми хочемо узнавати та знати? Яку натуру його воліємо вшановувати? Пепельну? – «Все бо єсть пепел, кроме вечності» (Григорій Сковорода. Твори у 2-х т. – К., 1961. – Т.1. – С.84). Чи нам ще треба віднайти ті форми, якими цей світ може вшановувати відроджену мислителем у самому собі справжню людину: «Сердце наше, узнавшеє себе, єсть вить голуб....Куда летит? Во вечності» (Григорій Сковорода. Твори у 2-х т. – К., 1961. -Т.1. – С.83-84).
У дослідженнях з історії античної літератури видатний знавець мов та давньої філософії Михайло Соневицький (Соневицький М. Історія грецької літератури. – Рим., 1970, Т.1., Рання доба, 663 с.) у власному перекладі українською поняття «філософ» прекрасно відтінив настанови певного роду життєвих спрямувань людини – бути філософом. Відтінив так, як це міг би зробити нащадок лише певної людності, української, оскільки саме таке сприйняття філософії ми генетичне будемо зустрічати у царині історії українського терену: від перших розмислів діячів Київської Русі до інтелектуальних знахідок, розсіяних у сучасному світі українців. М.Соневицький зазначає, що за визначенням Пітагора чи пітагорійців, які перші означили це поняття, філософія – це «любов до мудрості», «любомудріє»; філософ – «приятель мудрості» ( не «мудрець», бо мудрість має тільки божество ) ( М.С., С.549). Завданням філософії є приятелювання з мудрістю, а завдання філософа – зосередженими силами власної тлінної тілесності шукати у буттєвих мандрах цієї мудрості. Саме тому питання про філософічність Г.Сковороди не постає проблемою. Безперечно інше: саме Г.Сковорода стає одним з виразників нетлінного духу приятеля мудрості, шукача вічності і людини істинної натури. Над мудрістю неможливо владарювати, з нею можливо приятелювати, любити, зріднюватись. А це вже істотне завдання людини – у трудах повсякденності бути гідним свободи та вольності, не спокуситися оманами світськості, оманами тлінної зверхності.
Український світ вшановує народження Філософа, людини українського терену. І вже цим Г.Сковорода запишається українцем. Він зроджений з праху землі, якій Бог надав саме такої долі, а не іншої. Його думки та помисли зображуються у формах, притаманних людям лише певного світовідчуття та мислення. Через це осердя філософ торує шлях до приятелювання з мудрістю одвічною, витоками буття. Цим осердям стає серце людини. Зрощене в прабатьківському терені, це серце стає провідником до суті буття: «А тое, что любезное \\ и потребное, єсть єдино везде й всегда. Но сіє єдино все горстию своєю й прах плоти твоея содержит» (Григорій Сковорода. Твори у 2-х томах. – К., 1961. -Т.1. – С.15).
Нам немає зараз потреби розгортати аналіз творчості Г.Сковороди. Типологізувати критику історичну та ідеологію сучасну. Хоча невпинне бажання близьких російських сусідів приватизувати шляхом банкрутства спадщину і пам'ять Філософа, розпочате ще з середини 19 ст. у російській філософії, спалахнуло з новою силою зараз. Залишимо ці суперечки про шляхи приватизації у дурному колі їх творців: «Природность Сковороды <...> сделала его родоначальником русской философской мысли, духовным зачинателем и основоположником всех крупных последующих умственных течений в русском обществе» (В.Зрн. Григорий Саввич Сковорода. Жизнь и учение. – М.,1912); та інший зразок шани: «У нас сложился взгляд на Сковороду как на первого самобытного и оригинального русского философа. Мне трудно оспаривать это утверждение, так как собственно самой философии в сочинениях Сковороды я нахожу количество предельно минимальное. А те немногие напоминающие о философии мысли Сковороды, вокруг которых бродят его фантазия и поученья, не возвышаютс...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet