головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Іван Франко – критик, історик та теоретик українського національного театру
Автор: Касян Людмила
науковий співробітник відділу національної культури НДІУ

Іван Франко – критик, історик та теоретик українського національного театру

В історії української культури творчість Івана Франка складає цілу епоху. Важко знайти галузь, у якій би він не сказав своє вагоме слово. Творчий діапазон Франка – безмежний. Серед різноманітної і багатогранної діяльності митця особливе місце належить дослідженню і розробці наукових засад розвитку українського національного театру. Іван Франко є основоположником українського наукового театрознавства. До цього часу театрознавча спадщина вченого залишається актуальною і потребує глибокого, цілісного, неупередженого (“позакласового”), об’єктивного аналізу. Окремі аспекти проблеми “Іван Франко і український театр” були висвітлені у працях Й.Федаса, Т.Моцар, Ю.Бобошка, Р.Кирчіва, Я.Білоштана, М.Грицая.
Мета пропонованої статті – розглянути основні напрями науково-мистецької творчості І.Франка як театрального критика, історика, теоретика українського театру, окреслити його внесок у формування і розвиток театральної справи на Україні.
Театром І.Франко зацікавився дуже рано. У 1873 – 1874 рр., навчаючись у дрогобицькій гімназії, він співробітничає з трупою В.Бачинського, перекладаючи і пристосовуючи для української сцени твори зарубіжних письменників. Починаючи з ранніх перекладів “Антігони” й “Електри” Софокла, Франко переклав на українську мову “Уріель Акосту” К.Гуцкова, “Марнотратника” Ф.Раймунда, лібрето Г.Мельяка і Л.Галеві до опери Ж.Офенбаха “Прекрасна Єлена”. Пізніше будуть перекладені “Моряки у пристані” Гаріша, “Розбитий збанок” Г.Кляйста, перероблено п’єсу П.Кальдерона де ла Барки “Саламейський алькад” (у переробці “Війт Заламейський”), “Жартуни” О. Островського, сім творів О.Пушкіна.
У 1875 р. Франко пише перші драматичні твори: “Югурта”, “Славой і Хрудош”, “Три князі на один престол” (1875). У цей же період (70-ті роки XIX ст. ) пробує свої сили в театральній критиці та публіцистиці, надсилає з Дрогобича до львівського журналу “Друг” повідомлення про театральні вистави у провінції.
Першу велику статтю, в якій висловлено роздуми про особливості драми як жанру, Франко написав у 1876 р. у зв’язку з виданням книги “Письма К.Н.Устияновича”, зокрема його трагедії “Олег Святославович Овруцький”.
На 80 – 90-ті роки припадає розквіт критико-театрознавчої та драматургічної творчості І.Франка. Як драматург він, за його власним зізнанням, сформувався під впливом українських письменників Наддніпрянщини. П’єси “Украдене щастя”, “Будка ч.27”, “Рябина”(друга редакція) написані в дусі східноукраїнської соціально-психологічної драми й сатиричної комедії. Твори І.Франка для сцени різножанрові: драми “Учитель” і “Кам’яна душа”, одноактна комедія “Майстер Чирняк”, романтична казка “Сон князя Святослава”. Його драматичним творам притаманні сюжетно-композиційна майстерність, яскравість образів-характерів, соціально-філософська наповненість.
Як театральний критик Франко у різних виданнях із 1888 по 1893 рр. прорецензував понад тридцять вистав українських драматургів і п’ять вистав польського театру. Серед них – вистави за творами І.Котляревського, М.Старицького, С.Гулака-Артемовського, М.Кропивницького, Панаса Мирного, М.Янчука, К.Ванченка, Н.Кибальчич, А.Стечинського, Г.Цеглинського, К.Устияновича, І.Бораковського, І.Гушалевича, О.Огоновського та ін. У статтях і рецензіях він виявляє глибоке й різностороннє розуміння особливостей драматичного жанру і театрального мистецтва, композиції, дійовості, сценічності драми, влучно оцінює драматичні конфлікти, розвиток сюжету, динаміку й ритм вистави. Як театральний критик він не лише дає оцінку грі виконавців провідних ролей взагалі, а й робить це стосовно до тих чи інших актів і навіть окремих епізодів та сцен з вистави. Помітне вміння Франка бачити образ вистави в цілому. Поряд з цим він великого значення надавав роботі актора, неодноразово наголошуючи на надважливості вдумливого ставлення митця до створення типу, характеру, виступаючи проти ненатуральності, штучності у грі акторів.
 Франко закликає до простоти й природності на сцені, необхідності розкриття найглибших таємниць людських пристрастей, до виявлення психологічних причин, що спонукають людей на той або інший вчинок. Артист повинен, на думку критика, виявляти свою індивідуальність, знаходити засоби сценічного перевтілення в образ, жити в ньому, душевно злившись з гер...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet