головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Українознавча спадщина Івана Франка
Автор: Краснодемська Ірина
науковий співробітник відділу історичних та теоретико-методологічних проблем українознавства НДІУ.

Українознавча спадщина Івана Франка

27 серпня 2006 р. виповнюється 150 років від дня народження одного з найвидатніших світочів українознавства – Івана Яковича Франка.
14 червня 2006 р. відділом історичних та теоретико-методологічних проблем спільно з відділом української літератури було проведено методологічний семінар «Українознавча спадщина Івана Франка», в якому взяли участь співробітники не лише нашого відділу, а й відділів літератури, геополітики, міжнародних відносин та аспіранти НДІУ.
Виступаючі відзначали унікальність постаті Івана Франка, його широкі зацікавлення українською літературою, історією, етнографією, фольклором, економікою, філософією тощо. Він був людиною енциклопедичних знань, автором понад 4000 творів, писав кількома мовами і перекладав з 14 мов. Одночасно І.Франко був відомим громадським та політичним діячем. Система його наукових поглядів складалася в процесі вивчення історії українського народу, його культури, письменства від найдавніших часів до ХХ ст. Його багата творча спадщина засвідчує про широту інтересів мислителя. У своїх історіософських працях «Мислі о еволюції в історії людськості», «Що таке поступ?», «Повний образ історії України-Руси» та інших автор дає цілісний огляд виокремлення людини зі світу природи, торкається важливих питань історичного поступу України. Важливо, що І.Франко розглядав український народ в етнічній єдності, тяглості й самобутності. Вчений приділяв увагу впливам скіфів на український історичний процес, говорив про слов’янську природу антів, історію Київської держави, початок якої відносив до VІІ ст. Сьогодні, повертаючись до його творчої спадщини, яка, на жаль, залишається ще малодослідженою, кожен знаходить щось корисне для себе, зокрема і з українознавчої проблематики.
У своєму виступі доц. Токар Л.К. основну увагу звернув на те, що І.Франко висловлював ідеї, які покладені в основу теоретико-методологічних засад українознавства як цілісної науки. Так, у праці «Найновіші напрямки в народознавстві» автор говорив про основні напрямки розвитку народознавства, але, по суті, йшлося про нові якості цієї науки. На відміну від етнологічного аспекту, що побутував серед науковців ХІХ ст., в ній ішла мова про більш широке розуміння народознавства: «пізнати народ – то значить пізнати людей, що мешкають на певній території, а також пізнати їхнє нинішнє і минуле становище, їхні фізичні і розумові особливості, їхні інститути й економічне становище, їхні торговельні відносини й інтелектуальні зв’язки з іншими народами… і …маємо тут справу з однією частиною тої великої, цілком сучасної науки, яка називається історією цивілізації людського роду й обіймає, стягує до себе й об’єднує в одне органічне ціле усі науки, всі галузі людських знань»… Далі промовець звернув увагу на розуміння І.Франком національного в житті українського народу, зокрема проблем становлення та розвитку української нації. В «Одвертому листі до галицької української молодежі», опублікованому в 1905 р. у «Літературно-науковому віснику», вчений твердить, що нація – «суцільний, культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, відки б вона не йшла…». Ця заувага особливо актуальна в контексті сучасних дискусій, які розгорнулися останнім часом в суспільстві з приводу основних тенденцій консолідації нації, бо нація не може проявлятися лише в одній із сфер буття – економічній, політичній, культурній тощо. Якою вона повинна бути? Чи такою, як говорив І.Франко, чи тільки політичною?
У контексті проблем, які були підняті під час останніх президентських та парламентських виборів, коли відбувалося протиставлення українців Сходу і Заходу на підставі різних ментальнісних та світоглядних відмінностей, варто ще раз звернутися до Івана Франка з приводу того, якими він бачив українців. Він особливо акцентував увагу на необхідності « навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції. Ми повинні – всі без виїмка – поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знання твердо, до тої мір...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet