головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Село Голови – один з центрів втілення ідей Івана Франка на Гуцульщині
Автор: Шкрібляк Петро
директор Філії „Гуцульщина”, заступник директора НДІУ

Село Голови – один з центрів втілення ідей Івана Франка на Гуцульщині

Голови – звичайне гуцульське село. Тут проживає близько 2000 жителів. Є одна неповна середня школа з філією на Шкірівському груні та початкова школа в Чорній річці, де навчається близько 200 учнів. У селі функціонують: народний Дім просвіти, два Будинки культури, три бібліотеки, поштове відділення.
У 90-х рр. ХХ ст. збудовані церкви – у центрі села, в Чорній річці і на Шкірівському груні. При школі діє краєзнавчий музей, експонати якого експонують історію села, його героїчне і трагічне минуле, педагогічну, суспільно-громадську діяльність першого вчителя в цьому селі, соратника Івана Франка – Луки Гарматія та продовжувача його справи М.Ломацького. Тут є матеріали про відвідування села видатними діячами – Іваном Франком і його товаришами, про участь голівчан в боротьбі за незалежність України та ін.
У сквері, що поблизу школи і сільської ради, споруджено майже 40 років тому обеліск пам’яті односельців, учасників повстання гуцулів 1920 р. проти польських колонізаторів.
Село Голови багато в чому різниться від інших сіл Карпат. Воно має чимало своїх традицій, заслуг у боротьбі за незалежність України. Ще на рубежі ХІХ – ХХ ст. с.Голови було досить ізольоване від світу, а тому зберегло патріархальний уклад життя. М.Ломацький, посилаючись на Станіслава Віценза, підкреслював „...що це єдине гуцульське село, яке заховало свій первобутній образ і архаїчні звичаї, патріархальне життя та багату буйну традицію. Всяка так звана «культура» не мала сюди приступу... Подібного села не знайти й у цілій Європі” [1]. Цьому в значній мірі сприяли природні ландшафти та важкодоступність: адже його територія пересікається глибокими долинами та багаточисельними вершинами і хребтами, найвищі з яких підпирають східний та південно-східний схили однієї з високих гір Гринявського масиву Карпат – Скупової, висота якої досягає 1580 м над рівнем моря.
Через центр села протікає річка Біла, що в селі Красноілля зливається з Чорною, утворюючи річку, названу іменем красноіллівського багатія Дідушка, що в 1743 р. убитий О.Довбушем [2]. По берегах цієї ріки проходить єдиний автотранспортний проїзний тупиковий шлях до села. Інших проїзних доріг через село немає, а є лише так звані плаї для перегону худоби в гори, на полонини, для транспортування вантажів верхи на конях та подекуди проїзду на санях у зимовий період.
На рубежі ХІХ – ХХ ст. сюди проїзної дороги не було. І коли Лука Гарматій у 1900 р. добирався на роботу в с. Голови, то йому, як згадує В. Гнатюк, доводилося від сусіднього села Красноїлля до центру Голів 33 рази річку переходити з одного берега на протилежний і 35 перелазів перелазити через загороди, якими гуцули огороджували сінокоси від пасовиськ чи посівні площі (городи) від сінокосів. Такий „шлях” на той час, звичайно, був не другорядною причиною того, що тут пустувало приміщення школи протягом 10 років, збудоване ще в 1890 р.
Започаткування освіти у Головах випало на долю Л. Гарматія, якого австро-угорська влада позбавила можливості працювати в с.Ростоках (неподалік містечка Кут) через громадсько-культурницьку діяльність і направила в с.Голови. Така ж доля спіткала і його наступника – М.Ломацького, який продовжив тут справу, започатковану Л. Гарматієм.
Прибувши на педагогічну роботу в с. Голови у 1900 р., Л.Гарматій ознайомився з особливостями цього села.
Як писав В.Гнатюк у книжці „Лука Гарматій і спомини про М. Коцюбинського”, громадяни Голів були неписьменні, не було кому прочитати листа, та й пошта до села не йшла. Селяни не мали найменшого розуміння потреби освіти, навіть боялись підвищення податків за її впровадження. Тут особливо гіперболізувалася віра в нечисті сили, і на цій основі самонавіювались уявлення про дебоші ночами чортів у шкільному приміщенні, яке протягом десяти років стояло пусткою. Тому батьки категорично відмовлялись пускати дітей до школи, щоб, мовляв, не причепились до них нечисті сили і не приблукали за дітьми додому [3].
Такою невтішною у суспільно-культурному відношенні була картина в с.Головах на рубежі ХІХ – ХХ ст. І важко зараз сказати, як могла скластися подальша його доля, якби не попали сюди на педагогічну роботу на тривалий час такі два видатні педагоги, як Л.Гарматій, а потім – М.Ломацький.
Л.Гарматій, будучи людиною непересічною в педагогіч...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet