головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Мовознавча спадщина Івана Франка
Автор: Любарська Людмила
науковий співробітник відділу мова НДІУ.

Мовознавча спадщина Івана Франка

Постать Івана Франка, безумовно, і дотепер, як і понад сто років тому, залишається однією з найхаризматичніших і впливових, хоча й досі не пізнаних і, що гріха таїти, не вельми глибоко інтерпретованих геніального обдарування творчих особистостей України. Широкому загалові він відомий, за висловом П. Кононенка, насамперед як «митець титанічної праці», «митець-реформатор». Вражають і «…масштаби інтересів, творчих шукань, ідейно-естетичних відкриттів: в обсязі його творчої обсервації – народ, характер і долі різних поколінь, верств, літературних традицій України, а водночас – історія і доля людства, переклади творчості найвидатніших митців світової літератури» [1,324 – 327]. Не менші масштаби розмаху думки притаманні і знаному вже значно вужчому колу втаємничених – Франкові-мовознавцю. Врешті, цей спектр експлікації творчого й водночас аналітичного трибу мислення художника і науковця не випадковий, що видно навіть з традиційного короткого та енциклопедично сухого життєпису (а ще питоміше й безпосередніше виявився він у, сказати б, практичній словесній діяльності поета, прозаїка й драматурга):
«ФРАНКО Іван Якович (27.VIII.1856 р., с. Нагуєвичі, тепер Івана Франка Дрогобицького району Львівської області – 28.V. 1916 р., Львів) – український мислитель, письменник, літературознавець, фольклорист, мовознавець, перекладач і перекладознавець, палеограф, етнограф, історик, економіст, публіцист, громадський діяч.
Навчався у 1875 р. у Львівському університеті, у 1891 р. закінчив Чернівецький університет. 1893 р. у Відні захистив докторську дисертацію. З 1898 р. І.Я.Франко керував етнографічною комісією при Науковому товаристві ім. Шевченка і брав участь у редагуванні «Етнографічного збірника». Організатор випуску низки періодичних видань. І. Я. Франку належать визначні зразки політичної, філософської та інтимної лірики, прозові і драматичні твори. Автор праць з історії і теорії літератури, історії образотворчого мистецтва тощо, численних перекладів творів світової літератури (французької, німецької, англійської, російської, польської, чеської, сербської, хорватської, старогрецької, латинської, арабської, ассиро-вавилонської тощо). Відомий він і як збирач усної народної творчості. У 1906 рада Харківського університету одностайно присудила йому ступінь доктора російської словесності. У 1907 р. з політичних міркувань реакційні кола Росії перешкодили обранню його дійсним членом Петербурзької АН» [2,713 – 714]. До речі, віддаючи належне заслугам І.Франка у галузі фонології, російські вчені таки присуджують йому науковий ступінь доктора російської словесності.
Коло мовознавчих (не помилюся, додавши – українознавчих) інтересів І.Франка доволі широке й багатопланове. Велику увагу Франко-вчений приділяв питанням унормування української літературної мови. Сьогодні відомо понад 20 лінгвістичних праць, заміток та рецензій І.Франка українською, польською, німецькою мовами, а також майже 150 праць, які безпосередньо стосуються мовознавства. Вважаючи мову «способом комунікації людей з людьми», І.Франко відзначав, що її виникнення має реальний ґрунт – здатність людського горла творити звуки. Широко висвітлювались і коментувались лінгвістами теоретичні положення вченого у галузі поетики слова, що відобразились зокрема у праці «Із секретів поетичної творчості» та у багатьох літературно-критичних статтях.
Уже на початку наукової діяльності І.Франко виявляв інтерес до суто мовознавчих питань, наслідком чого була його студія над процесом засвоєння мови дитиною, її спонтанним, зумовленим підсвідомим сприйняттям, системних відношень елементів мовної структури словотворенням («Дітські слова в українській мові», 1811 р.). Розвідка того ж періоду «Наука і її становище щодо працюючих класів» (1878 р.) мала на меті розгляд питань виникнення людської мови та її комунікативних функцій, а також утвердження ролі винаходу письма й друку для цивілізаційного розвою. У статті «Мислі о еволюції в історії людськості» (1881 р.) І.Франко відзначає залежність появи феномена мови від еволюційної потреби людських індивідів у спілкуванні. Поділяючи біологічну концепцію німецького славіста А.Шлейхера, І.Франко розглядав мову як рухливий живий організм (!), що постійно розвивається, але аж ніяк не як стагнаційно застиглу конструкцію. В центрі уваги наукових пошуків...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet