головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Повітря з синього і золотого скла
Автор: Сніжко Валерій
кандидат біологічних наук, завідувач відділу природи та психології етносу НДІУ.

Повітря з синього і золотого скла.

Пісня і праця – великі дві сили!
Їм я до скону бажаю служить;
Череп розбитий –
як ляжу в могилі,
Ними лиш зможу й для
правнуків жить.
Іван Франко

Ще у першій чверті XX ст на Україні від Тараса Шевченка відрікалися, його ганьбили, паплюжили, книжки спалювали. Щонайактивніше це відбувалося напередодні санкціонованої тогочасними державними чинниками антиукраїнської діяльності українофобів-енкаведистів. Широко лунали тоді гасла, що вже “усім набридли Тарас Шевченко та гопашник Кропивницький”. Цьому сміливо протистояв М.Зеров, його сподвижники (Филипович, Драй-Хмара, Рильський, Клен) та інші “неокласики”,.
У боротьбі проти футуризму та інших формалістичних течій вони рішуче закликали шанувати спадщину людства, надбану багатьма народами у різні епохи, любити “грецьких та римських класиків, Пушкіна, Міцкевича, Шевченка, Франка”, а не “ніспровергати” усе підряд, закохуючись усе задовольняючою сучасністю.
Микола Костянтинович (серед друзів Костьович) Зеров народився 26 квітня 1890 року в м. Зінькові на Полтавщині. Пращури його по батьківській лінії – чернігівці, з ніжинської округи, а по материній – полтавці. Вчився у Зінківській школі, згодом – в Охтирській гімназії, з 1903 р. – у Київській першій гімназії, яку 1908 р. закінчив. А вже 1912 р. Микола Зеров закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Працював спочатку в Золотопільській гімназії, а з 1917 р. в Києві. Перші публікації відбулися в 1912 р. в педагогічному журналі “Світло”. Проте справжня творча літературна праця розпочалася в 1919-20 рр., коли він очолив бібліографічний журнал “Книгар”, а також тоді, коли працював у Баришевській школі (під Києвом) вчителем історії. Хоча Миколі Костянтиновичу й закидали про його немов би “ілюзорну відірваність від пекучих проблем дійсності 20-30-х років”, проте поглянемо на його вірш “Баришівка”, який є цілком сучасним і сьогодні, незважаючи на “пекучі проблеми вже 20-х років.
З двох сторін – канавами! – дві річки:
З третьої – переліски й лани;
Посередині – базар, крамнички
І нежданий гість з старовини –
Благовіщення струнке бароко;
А навколо, де не візьме око,
Купи давніх і тісних домків
І невидимо солом’яних дахів…

Там живуть буржуї наречені –
Хазяї поважні і круті,
Гамани набиті та товсті:
В тих хатинах пироги й печені,
а в неділю – морем! – самогон…
Героїчний розмір і епічний тон!
(10.11.1920.)

Або, наприклад, такий вірш, написаний у травні 1921 р.:
     
І в селах плач. Герої саг і рун,
Воскресли знов аварин, гот і гун,
Орава посіпацька , гадь хоробра…
Сільської постаті останній терен, –
Усюди лемент – крик дулібських жен
Під батогом зневажливого обра.

Хіба це відірваність від сучасності, відсторонене, наївне світосприйняття?
У 1920 р. виходить перша книжка М.Зерова “Антологія римської поезії”. Ще в гімназії та університеті він отримав, бо настирливо прагнув цього, фундаментальні знання з античних та західноєвропейських мов і літератур, що сприяло його глибокому вивченню української літератури, яке знайшло відбиття у першому випуску видання “Нове українське письменство”, присвяченого добі Котляревського – Квітки, що вийшло з друку 1924 р. Планувалися ще другий та третій випуск, але вони не з’явилися. Проте, в Курсі лекцій Київського інституту народної освіти Микола Костянтинович здійснив повний огляд нової української літератури. До “Антології” ж увійшли переклади творів Катулла, Вергілія, Горація, Пропорція, Овідія, Марціала.
У 1924 р. вийшла й перша книжка оригінальної поезії Зерова “Камена”, проте і вона мала переклади з класичної латини.
Говорячи про одного з найяскравіших “неокласиків”, ми не наголошуємо на якійсь унікальній українській неокласичності. Неокласицизм – це літературна геопсихічна особливість світосприйняття. Вона була німецькою, польською, російською відповіддю на породжений “зламом століть” морально-духовний вакуум – це спроба відшукати творчу об’єднавчу ідею Всесвіту.

Зникає він, дзвінкий і розмаїтий,
На шістдесят земних коротких літ
З грузького дна – латаття ніжний цвіт,
Щоб нам жагу безмежну напоїти…
Як тішать нас озера, гори, квіти,
Роса і теплий грім, і шепіт віт –
І людська творчість підіймає міт
У с...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet