головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Українське суспільство у пошуках шляхів національної єдності
Автор: Недюха Микола
доктор філософських наук, професор, провідний науковий співробітник відділу філософсько-психологічних проблем українознавства НДІУ.

Українське суспільство у пошуках шляхів національної єдності (з історії української духовної культури XVII ст.)

Важливою передумовою досягнення українським суспільством національної єдності в різні періоди історичного розвитку було утвердження духовної спільності народу. Існування останньої, її усвідомлення стало потужним засобом національної консолідації, становлення історично перспективних форм людського співжиття та громадянської солідарності.
Потреба національного духовного усвідомлення набувала надзвичайної актуальності в переломні епохи, коли перед Україною поставала необхідність вибору шляхів свого подальшого розвитку, пошуку адекватних засобів національної та культурної ідентифікації. До таких переломних часів нашого національного виміру, поза сумнівом, може бути віднесена перша половина XVII ст. – час великих змін у свідомості та суспільно-політичному бутті народу, насичений драматичними подіями, громадянськими конфліктами, різного роду соціальними катаклізмами. Стан громадської свідомості, перебіг процесів у духовному житті українського суспільства є предметом аналізу багатьох відомих дослідників, передусім М.В.Кашуби, В.Д.Литвинова, М.І.Михальченка, В.М.Нічик, І.В.Паславського, М.В.Поповича, Ю.І.Римаренка та ін. В даній статті здійснена спроба осягнути роль суспільних інститутів та організацій в утвердженні процесів національної єдності.
Однією з найважливіших рис українського життя Х\/І – Х\/ІІ ст. було те, що воно відзначалося особливими типами організації, які, у свою чергу, стали наслідком підвищення ролі особистості у культурно-історичному процесі. У свідомості українського суспільства того часу міцно вкорінилися цінності вільного розвитку, людської гідності, поваги до особистості, демократичних принципів рівноправ'я та співжиття. У виборі людиною соціальних зв'язків велике значення надавалося міжособистісним стосункам, міжособистісній взаємодії, що, власне, свідчило про неможливість тотальної формалізації та регламентації відносин між людьми.
Важливим фактором культурно-історичного розвитку України того часу стали неформальні угруповання української інтелігенції та духовної еліти – літературні гуртки, зібрання ерудитів, культурно-освітні об'єднання тощо. Коло однодумців Петра Могили, літературно-філософське угруповання Лазаря Барановича, зібрання освічених людей в маєтках Костянтина Острозького, Яна Замойського, гурток українських книжників і друкарів в Києво-Печерській лаврі – своєрідні зразки діяльності неформальної організації в українській історії. Вони мають одну спільну рису – це спільності однодумців, які виникли і функціонували на основі засвоєння і дотримання спільно виплеканих цілей та ідеалів, це об'єднання різних людей, несхожих за здібностями і талантами, але єдиних у баченні ідеалів, спроб їх осягнення та матеріалізації. Організаційні засади функціонування цих спільностей і об'єднань пов'язуються не з приписами офіційної влади чи з формальними ролями, а з активністю особистостей. Об'єднання української духовної, літературної та інтелектуальної еліти стали надзвичайно яскравим фактом українського життя Х\/І – Х\/ІІ ст., оскільки сприяли гуртуванню української спільноти, сприяли зміцненню атмосфери духовного порозуміння та єднання в українському суспільстві. Неформальні спільності акумулювали в собі творчу енергію передових українських сил, яка спрямовувалась на утвердження зразків людської взаємодії, співжиття, відмінного від традиційного стилю мислення та життя. Вони стали виявом нової соціальності, що приходила на зміну старим, традиційним формам середньовічного життя, а також суттєвою передумовою втіленння (в історичній перспективі) ідеалів і цінностей громадянського суспільства.
Приклади функціонування неформальних угруповань національне свідомих людей у XVI – XVII ст. засвідчують, що в Україні, як і в Західній Європі, відбувалися значні зрушення, пов'язані із становленням і формуванням нової людини, людини-творця і носія нової культури, нового розуміння світу і свого призначення в ньому. Це був час усвідомлення людиною своєї автономності, своєї свободи, однак, натомість, і загостреного розуміння потреби в об'єднанні, досягнення духовної згоди між людьми заради високих цілей. Неформальні спільності української людності виявилися тією соціальною силою, яка підтвердила можливість продукування оптим...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet