головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Лебідь – птаха велика, сильна і красива (до 100-річчя Бориса Гмирі)
Автор: Мокренко А.Ю.
народний артист України, професор, лауреат Національної премії ім. Т.Г.Шевченка

Лебідь – птаха велика, сильна і красива (до 100-річчя Бориса Гмирі)

У Лебедині є Лебедине озеро. Десь, кажуть, сімдесят чи й більше гектарів. Кругле, як око Природи, зір якого заглиблений у небеса. Правічні ліси підступили до самої води із своїми язичницькими богами...
– А як же з лебедями? Чи були вони тут і чи є нині? – питаю у свого лебединця-риболова.
– Якось було семеро... Потім стало двоє. Анині – немає. Може, ще прилетять...
Немає і Бориса Гмирі, де все тут говорить про нього: Лебедин – його рідне місто, де сто років тому він прийшов у цей світ з бідної української родини. І дивним чином навіть лебедина назва його материзни якось тихо узгоджується з його світових обсягів постаттю Співака і Людини.
Лебідь – птаха велика, сильна і красива. І саме останнє робить її беззахисною і вразливою з боку тих, кому якраз краси і бракує. Парадокс. Хіба ж лебеді зникають просто так? Для когось то символ краси та вірності, а для когось – просто великий гусак...
Лебедина тема в Лебедині напрошується сама собою, бо така краса навкруг та й говоримо ж про красу мистецтва Бориса Гмирі, що, як і Лебедине озеро, став символом цього українського містечка, заснованого у 60-х роках сімнадцятого століття. Лише через сто років у Лебедині було ліквідоване сотенне правління слобожанських козацьких полків. Чим знаменитий Лебедин? "Историко-статистическое описание Харьковской епархии" 1857р. називає "самым замечательным временем для Лебедина" кінець 1708 – початок 1709р., коли там у будинку сотника Татарчука квартирував Петро І. Це він тоді закривавив історію Лебедина, замучивши та поклавши в лебединську землю близько тисячі козацької старшини, що прихилилася до задуму Мазепи. Тим і був "знаменитий" Лебедин, доки не зійшла світова зоря Гмирі, ніби в противагу отому трагічному тавру за промислом Божим.
Лебедин світло, ніжно і з ентузіазмом відзначив 5-го серпня цього року століття свого видатного сина – великого співака й великого українця. І пересічні і керівні лебединці були щирими у своєму пошануванні пам'яті знаменитого земляка, пройнявшись патріотичною причетністю до його великого таланту та Слави. Хоча і прикро, та заради справедливості я не зміг би поширити це спостереження ні на регіональну, ні на всеукраїнську громадськість. І в цьому є, на мій погляд, певний симптом.
Та Гмиря є Гмиря. Він виконав свою місію чесно і до кінця. "Митцю не треба нагород – судьба його нагородила. Коли в людини є народ, тоді вона уже людина" (Ліна Костенко). А у Гмирі народ був.
Феномен Гмирі якраз у тому і є, що, бувши високим професіоналом, реалізуючи себе і в опері, і в камерному жанрі в унікальних масштабах, він ніколи не виходив з особливого поля тяжіння української народної пісні, що не так уже й часто буває серед нашого брата – співака високого жанру. Занурення в духовний світ предків давало йому, як
і кожному патріотові, відчуття вічності власної у вічності свого народу. Це – небуденні відчуття своєї землі, яка співає споконвіку. З віком та досвідом отой спів відлунює в душі все владніше, все непереможніше, долаючи швидкоплинну музичну моду, і навіть класична спадщина поступається перед ним, бо то – голос народного духу, голос віків і тисячоліть у його геніальній простоті. Опера, романс, народна пісня... Чи народна пісня, романс, опера? Двадцять п'ять років на оперній сцені, до останніх днів – інтенсивна творчість у царині романсу, а народна пісня з перших днів дитинства великого співака. У бідних батьків навіть хати своєї не було – микалися по людях, але пісня була з ними завжди.
Хто чув спів Гмирі чи його запис, той не забуде ніколи цього розкішного, шляхетного, легкоплинного, задушевного голосу, який одразу впізнаєш серед множества найкращих голосів світу. І це не просто спів видатного професіонала вокалу, коли краса і вправність голосу викликають подив. Це мова серця інтелектуала-мислителя, висококультурної та високоморальної людини. Саме на останній якості особистості Бориса Романовича необхідно б особливо наголосити: він був і залишається моральним взірцем артиста, чиї чесноти світилися добром та чистотою і в співі, і в буденній поведінці. На тлі сьогоднішнього прагнення багатьох естрадних "зірок" до скандальної слави та непомірних амбіцій скромність великого Гмирі вражає. До речі, не цурався Борис Романович і сучасної пісні, що підкреслює його дем...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet