головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Українське питання і російське суспільство
Автор: Вернадськии В.І.

Українське питання і російське суспільство

До найуніверсальніших геніїв-Атлантів, на плечах яких тримається храм загальнолюдської цивілізації і культури, за всезагальним визнанням належить Володимир Вернадський – великий українець всім складом почуттів, мислення, життєдіяльності, перший президент Національної Академії Наук України, що органічно поєднав у дослідницькому методі аналіз, синтез, передбачення, прогноз, здобутки всіх галузей науки – природничої, суспільно-економічної, гуманітарної. Саме В.Вернадський рішуче наполягав на світових рівнях, але в рівновеликій мірі – на соціально-державних інтересах, пріоритетах та орієнтаціях науки, інтелігенції всіх сфер діяльності.
Творець славнозвісної теорії Ноосфери, визначної найвидатнішим здобутком дотепер існуючої науки, Володимир Вернадський піднісся до висот і суспільно-гуманітарної сфери мислення, зокрема – до проблем українознавства, свідченням чого є і уміщувана далі стаття. Стаття-заповіт, що вражає не тільки фундаментальністю постановки проблеми та глибиною аналізу минулого, а й провіденційністю погляду в сучасне та майбутнє.
П.Кононенко

Українське питання старе, – воно ровесник появи українського етнографічного елемента в складі Московської держави. У різний час питання це набувало різних форм.
Сутність українського питання полягає в тому, що українська (малоросійська) народність виділилася у виразно окреслену етнографічну індивідуальність з національною свідомістю, завдяки якому старання близьких і далеких родичів обернути її на простий етнографічний матеріал для посилення панівної народності залишалися і залишаються безуспішними.
Національна самосвідомість українців розвивалася на ґрунті етнографічних відмінностей, особливостей психіки, культурних тяжінь і нашарувань, що пов'язують Україну із Західною Європою, й історично сформованого укладу народного життя, пройнятої духом демократизму.
Коли польсько-українська боротьба закінчилася добровільним приєднанням Української держави до Московського царства на підставі договору 1654 р., одночасно розпочався тривалий, що й дотепер не закінчився, період тертя між українським населенням і російською владою, обумовлений централістичними прагненнями останньої.
У XVII і XVIII століттях російсько-українські відносини зводилися до поступового поглинання і перетравлювання Росією України як стороннього політичного тіла, причому попутно ліквідувалися основи місцевого культурного життя (школа, свобода друкарства) і переслідувалися навіть етнографічні відмінності. Послідовний розвиток нових начал управління до кінця XVIII століття встиг помалу згладити сліди адміністративної автономії в Україні, а супровідний до нового укладу життя розклад соціальних відносин послабив опозицію українців великоросійському централізму. Як і в період польського панування, вищі прошарки українського суспільства переважно сприяли об'єднавчим тенденціям уряду, а народні маси, у міру поширення в Україні нової соціально-економічної структури, перетворювалися на живий інвентар державного господарства, втрачаючи значення активної сили в національно-культурному житті краю.
Процес розкладу політичної єдності України проходив не без протестів з боку свідомих елементів українського населення і не без надзвичайних заходів із боку держави, що прискорювали запровадження нового устрою на руїнах старого. Були спалахи місцевих бунтів, спроби перших гетьманів врятувати політичну самостійність краю за допомогою інших держав, були відкриті збройні повстання, придушення яких супроводжувалося жорстокими репресіями з боку центрального уряду. Разом із тим, уряд застосовував різноманітні способи знищення військової сили України, аж до спеціальних каральних експедицій (руйнування Січі) і виселення.
У міру ослаблення національного життя України протест проти російського централізму набував інших форм, але не припинявся до кінця XVIII ст. Одна за одною в Петербурзі з'являлися депутації з клопотаннями про збереження і відновлення народних прав. Скликання Катериною II депутатів для обговорення питань державного характеру викликало на Україні цілий рух протестів проти знеособлювання українського народу і позбавлення його політичних прав. Найбільш палкі українські політики навіть і в цей період вважали себе вправі висловлювати свої скарги на дії російського уряду іноземним правителям...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet