головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2006   Число: #2(19)
пошук по сайту
Сучасний стан і перспективи розвитку української мови на теренах України у XXI столітті.
Автор: Фігурний Юрій
кандидат історичних наук, завідуючий відділом української етнології НДІУ МОН України. Автор близько тридцяти публікацій, присвячених козацькій культурі та етнонаціональним державотворчим проблемам, зокрема двох монографій: «Історичні витоки військової культури українського козацтва», Київ, 1997 та «Історичні витоки українського лицарства», Київ, 2004.

Сучасний стан і перспективи розвитку української мови на теренах України у XXI столітті ( До виходу в світ важливої українознавчої праці « Українська мова – моя мова. З творів-роздумів київських школярів і студентів. Продовження розмови через п’ять років/Укладач – Крижанівська В.П. – К. : Міленіум, 2005. – 64 с.»)

Кожну хвилину на земній кулі з’являється на світ чимала кількість різноманітної друкованої продукції – книги, брошури, журнали, газети тощо, і хоча на початку XXI ст. їх починають активно наздоганяти і навіть де в чому переганяти теле-, радіо- та електронні носії інформації, все ж саме папір залишається в очах пересічного землянина одним із надійніших рукотворних матеріалів, якому можна сміливо довіряти тисячолітні людські Знання…
Проте якщо в переважній більшості країн поява національної друкованої продукції – закономірність, то в Україні, та ще й українською, та ще й про долю рідної мови – це завжди подія. Гірко про це писати, але Україна за рівнем друкування книг на душу населення посідає одне з останніх місць у Європі. Саме тому вихід у світ у кінці 2005 р. не побоїмося стверджувати, важливої ураїнотворчої праці «Українська мова – моя мова. З творів-роздумів київських школярів і студентів. Продовження розмови через п’ять років» стала, безсумнівно, подією в культурно-освітянському житті як для Києва, так і для всієї національно свідомої України. Ми повністю погоджуємося з директором Науково-дослідного інституту українознавства МОН України, академіком, лауреатом Міжнародної премії імені Й. Гердера, який переконаний: «Важко переоцінити вихід цієї книжки у світ: вона є голосом душі наймолодшого покоління, представників якого ми ще називаємо дітьми, але які вже є народом. Вони  гаряче й зріло стають  в оборону універсального феномена культури нації, бо вже свідомі своєї ролі в грядущому поступі народу та держави. Вихід цього феномена є симптоматичним. Світ, розв’язуючи глобальні проблеми, на чільне місце виносить і питання мови. Без неї людство – безлике й мертве. Тому-то англійська Королева видає указ про захист англійської мови у Великій Британії; французький Президент – про захист французької мови у Франції; російський Президент – про захист і пріоритет російської мови не лише в Росії, а й в інших країнах. У тому числі, як це не парадоксально, – і в Україні. У руслі загальносвітової тенденції творилася й 10 стаття Конституції про державний статус української мови, а Конституційний Суд України  наголосив на обов’язковості її виконання  всіма на Терені нашої Держави. Проблема мов як проблема сучасного і майбутнього людства стає світовою»[2, 61].
Саме тому вчений-українознавець П. Кононенко, розуміючи важливість появи кожної друкованої праці, яка допомагає українцям зберігати й розвивати рідну мову, наголосив на непересічному значенні цієї праці: «У цьому контексті постає й ініціатива Головного управління освіти й науки Київської міської адміністрації М. Жебровського разом з головним спеціалістом В.П. Крижанівською провести на грані століть (та й тисячоліть) діалог з учнями Києва про їхнє ставлення до української мови. А також й ініціатива провести діалог з тими ж співрозмовниками через п’ять років. Хіба забальзамованого (соціально і духово зомбованого, дегуманізованого) індивіда не схвилює добірка творів-роздумів учнів «Українська мова – МОЯ мова»: там віднаходимо палахкотіння душ (не випадково ж іще з ХVІІ ст. Європа інтерпретувала мову як «душу народу») та вдумливий і глибокий аналіз стану, причин і перспектив розвитку української «душі», асимільованої, труєної й переслідуваної віками, – однак незнищенної, прекрасної і квітучої! Спершу було бажання навести докази єдності юного покоління і найдорожчого, за виразом К.Ушинського, скарбу народу. Та не міг не зупинитися: інакше довелося б переписувати мало не все сказане… Сьогочасні відповіді вже доросліших школярів і студентів позначені симфонією проникливості розуму, глибиною патріотизму. І, що найпривабливіше, – це глибоке розуміння нашою молоддю і індивідуально-психічних аспектів проблеми, і державно-національних та міжнародних» [2, 62].
П. Кононенко не тільки як вчений, а і як свідомий громадянин, який розуміє важливість долучення молоді до процесу збереження і розвитку української мови, переконливо наголошує: «Юні автори є активними помічниками у підготовці іні...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet