головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Національна ідея, нація, націоналізм (продовження...)
Автор: Кононенко Петро
доктор філологічних наук, професор, академік Української академії наук, Академії наук Вищої школи України, Української Вільної Академії наук у США, Міжнародної Слов`янської академії, Української академії політичних наук, Президент Міжнародної асоціації "Україна і світове українство", директор ННДІУВІ.

І це говорилося не лише до співвітчизників. Іоанн в листі Посольства до папи римського Сікста ІV звідомляв:
Немає бо різниці у Христі грекам і римлянам,
І нам, сущим руським слов’янам,
Всі єдині бо є, в чому хто званий.
…А творці закону, що є праведні в бога,
Єством бо закон той творячи
І маючи закон, прописаний у серцях своїх.
…У єдине тіло ми хрестимся.
І чи то іудеї, чи, може, елліни,
Чи раби, а чи вільні,
А чи ми то – руські сини і всі наші
великороднії й численнії слов’янськії мови –
Ми всі єдиним пивом духовним наповнюємося.
Адже все тіло не є один член, їх багато.
З цієї причини можуть бути й різні віросповідання та свій шлях до Бога:
Кожен із них у своєму хай стоїть,
І хай своє середостіння огородить,
І хай буде знищена ворожнеча поміж ними.
У ХV-ХVІІІ ст. закріплюється ідейно-культурне зближення України з Європою, і не нівеляцією народної особовості, а, навпаки, плеканням її. Бо саме зближення корелювалося роздумами про сутність життя, призначення людини й народу та про шлях до мети.
Тому-то Павло Русин із Кросна (народився 1470 р. на Лемківщині) ставить питання: «Що ж бо є  тривке на зрадливім світі?» і кличе до пізнання і самопізнання: «побачиш, вір, те, що було вчора, скрите від тебе», і особливо «в пісні ж, десь на дні, по-мистецьки скрита, зблискує правда» (1509), зокрема – про рідну землю, яка мила «владиці зористого неба!» і якій необхідно слати найсердечніші вітання:
Здрастуй, о земле, ущерть повна багатства й добра!
…страх ти наводиш на знать гордовиту! Здрастуй, о земле моя, мила для вчених людей… краю, могутній у війнах і миру навчитель! Здрастуй о земле,  твої рицарі – слава твоя! В тебе найліпші врожаї, і ти чарівніша за інших, Справді заслужено славишся поміж країн!»
(«До Себастьяна Маді…»)

«Славишся і полями та покладами Землі, і вченими та лицарями, трудівниками й елітою, вірою й розумом, особливою повагою до Аполлона, оскільки саме він – і натхненник правдиво-красивого Слова, і «підпора міцна всіх нездоланних військ Краю, і Батьківщини честь і слава велика він. // Мудрий, світлий він ум, вірний, правдивий друг, // Добрий сторож всіх прав, щедрий і чесний муж…» (Ода).
Чужі краї тотально полонять бездумні й порожні душі. Розумного просвітлюють і зміцнюють у патріотизмі, в самоповазі та гідності. Тому українська молодь, що з ХVст.  почала наводнювати Європу, ще гостріше відчула потребу осмислення та розкриття долі й ролі своєї Батьківщини, її минулого, особистого обов’язку у визначенні шляху до щасливого грядущого, в розвитку світової цивілізації і культури, бо справжні люди не тікають від покривдженої Вітчизни, не соромляться її, а стають на захист якнайдорожчої особистої святині. Тому-то не лише П.Русин виявляє до рідного краю найгарячішу любов, а й Севастіан Кленович закликає:
Музи, співайте про те, які випаси в русів розкішні,
Села багаті які в цій благодатній землі…
Може тому, що не бачить горя, рабства та сліз матерів і дітей? Навпаки! – Тому, що знає: трагедії були і в минулому, та народ, наснажений свободою і гідністю, історичною пам’яттю, багатством душі, лицарською звитяжністю, перемагав усе і всіх, ставав володарем власної долі. Тож треба, кажучи словами І.Франка, «не ридать, а здобувать хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі!», усвідомлюючи: в Україні є все для благодаті. «Й Альпи також тут свої є», і могутні річки та безмежні ліси, а головне – є багатовікова культура та незнищенна гідність людей.
Що є псевдодемократи?! Лиходії і в ділі, і в слові? Так де ж їх нема?! Аби було усвідомлення того, що «Гей, і республіка людна занидіє так од укусів, як у її громадян горла широкії є», – то обставини підкоряться волі. І аналогічно: мети можна досягти, коли душа не потрапить в золоту сітку спокус.
Що помагає, коли закують в золоті тебе пута?
Золото тут аж ніяк рабства не влегшить твого,
Як зашморгнуть кому мають петлю і тоді задушити,
Чи є різниця, яка буде у нього петля?
Головне, щоб люд усвідомлював причину явищ та бід, щоб прагнули єдності трудівники й урядовці, щоб ми пам’ятали: не одним селом живе народ.
Городе чесний, ти здалеку перший пророків фальшивих,
занюхавши, позачиняв брами свої перед злом.
Не доможуться добра місто й село і тоді, коли не усвідомлюватимуть:
«Київ на Чорній Русі значить стільки, як давній Рим для старих
 ...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet