головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2013   Число: #4(48)
пошук по сайту
Національно-культурне відродження 20-х років ХХ століття у дослідженнях Юрія Шевельова
Автор: Денисюк Сергій
канд. філол. наук, завідувач відділу літератури НДІУ.
Багата і розмаїта творча спадщина видат­ного українського вченого світового рівня Юрія Шевельова (літературний псевдонім Юрій Ше­рех) з недавнього часу стала в Україні пре­д­метом наукового осмислення. Це й не дивно з огляду на тривалий і важкий шлях повернення творчості видатного філолога ХХ ст. до українського читача і дослідника. І навіть перевидані вже у незалежній Україні праці провідного науковця діаспори становлять лише невелику частину його величезного творчого набутку в різних галузях гуманітаристики. Але і вони здатні представити нам пріоритети наукових інтересів Ю. Шевельова, оригінальний дослідницький підхід до осмислення численних постатей, явищ і процесів в українському письменстві на широкому часовому проміжку, своєрідну авторську концепцію національної літератури.
Закономірним виглядає посилений інте­рес Ю. Шевельова до української літератури ХХ ст., з якою він був добре ознайомлений не лише як критик та літературознавець, а і як безпосередній та активний організатор літературного життя серед еміграції після Другої світової війни. Якщо спробувати виокремити тематично-проблемні пласти письменства ми­нулого століття, що перебували в центрі уваги дослідника, серед них виразно окрес­лю­ються насамперед національне відро­джен­ня 20-х – початку 30-х років; література ук­ра­їн­­с­­ької еміграції; процеси у літературно-мисте­цькому житті в умовах тоталітарного режиму; тенденції розвитку українського художнього слова на зламі ХХ–ХХІ ст. У межах цієї проблематики перед глибинним аналітичним поглядом Ю. Шевельова пройшли десятки письменницьких імен і творів, ґрунтовна оцінка яких і досі не втратила своєї наукової значущості.
Особливе місце у національно-культурному житті ХХ ст., на думку Ю. Шевельова, посідає українське репресоване, але не забуте відродження 20-х років. Він наголошує, що короткий у хронологічному відношенні відрізок часу заслуговує називатися окремою ерою в розвитку української духовності. «То був період буйних сподівань і великих початків. То був період кипіння і перших стадій кристалізації. Період формування заново ук­ра­їнського духового світу, коли тільки відо­кре­млювалися небо і земля, суходіл і водой­ми­ща... Цим визначено весь майбутній роз­ви­ток. І наступна пауза, і наступні часто спазми, бо­лі, втрати не змінили й не змінять цієї основи» [3, 447], – дещо патетично заявляв критик у своїй роботі «Колір нестримних палахтінь («Вертеп» Аркадія Любченка)».
Відтак Ю. Шевельову було надзвичайно гірко визнавати у середині 50-х років той факт, що в еміграційному середовищі, незважаючи на відсутність прямих заборон, література 20-х років залишається практично невідомою. Критик використовує для унаочнення цієї ситуації образ «непророслих зернят», що часто зустрічається на сторінках його праць. В однойменній статті він стверджує: «Є зерна, що ніколи не були теперішнім, що належать минулому, але нездійсненному минулому, що пропустили свої терміни, а все-таки тягнуться до майбутнього і тим майбутнім хочуть бути. Українська література Харкова й Києва двадцятих років належить до цієї країни поза часом і простором, країни, що народилася і не жила, похована, але не вмер­ла» [4, 149].
Саме Ю. Шевельов доклав чималих зусиль задля поновлення серед своїх сучасників пам’яті про видатні постаті тих буремних років, вивільнення їхньої спадщини з-під тягаря тенденційних і несправедливих оцінок, однаково активно культивованих і в УРСР, і на еміграції: «Довголітня дискусія про те, чи Хвильовий, чи Куліш, чи ще хто були комуністами чи націоналістами, має принаймні один осяг: вона показала, що література двадцятих років була надто глибока й складна для того, щоб її можна було вкласти в одне або друге означення» [3, 550].
Прагнення по-новому, об’єктивно і рет­ро­спективно-історично розглянути складний пе­­ріод 20-х років, переоцінити традиційно-ус­­талені, але здебільшого викривлені уявле­н­ня про його чільних представників особ­ливо яскраво проявилось в оцінці такої ключової постаті національного відродження 20-х років, як М. Хвильовий. Називаючи М. Хвильового застрільником і організатором ренесансу 20-х, Ю. Шевельов бачив у ньому насамперед талановитого письменника з вражаючим відчуттям слова, чиї твори, сповнені буяння романтичної думки, були виразним конт­растом до «пісної» літератури. Яке б велике місце не посідали у багатогранній діяльності М. Хвильового політичні чинники, зведення його ...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet