головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2013   Число: #4(48)
пошук по сайту
Глибинні джерела плюралізму в українській культурі: полемічна література XV – XVII століть
Автор: Чікарькова Марія
кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри гуманітарних наук Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету
Українська полемічна література ХV–XVII сто­літь у сукупності являє собою процес кри­зи традиційної аксіології й народження плю­ра­лістичного світовідчуття. Але світоглядний плюралізм зазвичай пов’язується зі становленням постмодерністської свідомості, – ад­же він є головним онтологічним і гносеологічним принципом постмодернізму. Проте відмова від моністичного погляду на світ і деконструкція класичного системного мислення, так само, як і радикальне заперечення загальноприйнятого світогляду, зустрічаються постійно: достатньо пригадати добу романтизму з її бунтом проти авторитетів – при поєднанні антично-класицистичних, язичницько-фольк­лорних, середньовічно-християнських елементів релігій та культур Сходу і навіть богоборчих начал. А в сучасній культурологічній думці не рідкість і твердження, що постмодерністом був, наприклад, вже Гомер: адже його світ – справжній контрапункт культурних кодів, включаючи, як показують останні дослідження, навіть ассирійський вплив. Свого часу відомий український дослідник літе­ра­тури Д. Затонський висловив думку, що кож­на епоха мала «власний постмодер­нізм» [2] (тут ідеться про постмодернізм як особливий духовний стан і умонастрій, спосіб життя і характер культури). З цього погляду цікаво звернутися до питання остаточного формування української нації періоду ХV–XVІI століть, що вписується в контекст європейського Відродження. Тоді Україна, що напружено прагнула віднайти власну національну ідентичність, була складовою частиною Речі Посполитої, яку, попри усі негаразди, що роз­дирали суспільство, ніяк не можна назвати європейською провінцією.
Метою даного дослідження є аналіз гене­зи українського плюралізму, який нині утвердився як основна духовна парадигма суспільства. При цьому свідомість Нового часу спи­рається не в останню чергу на вільну фі­ло­софську думку. Проте українська полемі­ч­на література ХV–XVII століть теологічна, те­о­ло­гія ж у Новий час мислиться чимось позанау­ковим. Оскільки тоді інтертекстом європейської культури залишалася Біблія, цитування, тлумачення, формування на основі тексту Біб­лії нових жанрів та навіть випадки її свідомого перекручення типологічно дуже подібні до постмодерністських прийомів опрацюва­н­ня тексту. Спробуємо довести, що перед нами – формування передфілософської свідомості, прагнення перейти від наївної віри в міф до логосу та критики біблійного тексту. Проте усі ці питання залишаються не до кінця дослідженими або й просто не поставленими.
Аналіз останніх досліджень і публікацій по­­к­азує, що, на жаль, ситуація не занадто при­­­ваблювала філософів, її активно вив­чали хіба що історики та літературознавці, роз­гля­даючи питання генології, хронології та ав­торства. Заклали певні основи вивченн­я пи­тання К. Студинський [9], М. Сумцов [11], П. Яре­менко [15] та ін., серед сучасних слід від­значити дослідження М. Сулими [10], З. Ла­новик [3], Ю. Ларіна [4], М. Поплавської [6], Г. Усатенко [12], В. Шевченка [14] та ін. Ви­черпний аналіз української історіографії з пи­тання полемічної літератури XVI–XVII ст. міс­тить стаття С. Савченка [7]. Історико-філологічні дослідження є сприятливим ґрунтом для зро­зуміння протофілософських потенцій цієї літератури, але самі вчені відчувають недостатність власної методології: «Звертаючись до проблеми Відродження на Україні, дослідники останніх десятиліть особливу увагу приділяють полемічній літературі кінця ХVI – першої половини ХVII ст. В ній вони знаходять насамперед прояви гуманізму та ренесансної культури, а її представників найчастіше співвідносять із письменниками європейського Відродження. Ці уявлення потребують серйозних уточнень, якщо не перегляду», – слушно твердить Д. Наливайко [5, 100].Філософське вивчення даного питання, яке донедавна зв’я­зувалося відомими обставинами тоталітарного диктату, і досі продовжує залишатися про­блемою. По суті, єдиною розвідкою тут є стаття В. Стеценка [8], який намагається роз­глянути цю літературу у філософському ракурсі. Але, погоджуючись з висновком до­слідника, що ідеологічна боротьба сприяла розквіту філософської думки в Україні та виділенню її в самостійну форму суспільної свідомості, ми критично сприймаємо його думки про те, що гуманізм, пантеїзм, раціо­налізм та демократизм стали складовою богословсько-філософських поглядів українських письменників-полемістів XVI–XVII ст. і що тут начебто можна спостерігати процес руйнації церковно-схоластичного, ре...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet