головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Українознавство у Спілці письменників
Автор: Петриченко Катерина
науковий співробітник відділу української літератури НДІУ;

Українознавство у Спілці письменників

У цій презентації багато що видавалося знаковим: і сама тема зібрання, і місце та час його проведення.  Бо знаний по всій Україні Будинок письменників увійшов до анналів української історії, української духовної традиції. Тут виступали П.Тичина і М. Рильський, тут обговорювалися нові романи О.Гончара, тут збурювали спокій  шістдесятники – І.Драч і М.Вінграновський, Ліна Костенко і Борис Олійник. У добу Щербицького-Маланчука цей дім був чи не єдиним по-справжньому українським на всю столицю. Тут лунала українська мова, тут, нехай і обережно, говорили про навалу зросійщення, тут Д.Павличко у своїх віршах товщиною словника Грінченка «відважував ляпас Валуєва скретинілому онукові». А в часи виборювання української незалежності, у 1988-1991 рр. Будинок став справжнім штабом національного відродження, де творилися перші осередки Руху, зароджувалися нові українські політичні партії, планувався Ланцюг Злуки, велелюдні мітинги на Софійському майдані… Невипадково ж проти цього будинку, проти його національного духу повсякчас спрямовувалися атаки антиукраїнських сил. Всі ще пом'ятають спроби адміністрації Президента Л.Кучми відібрати його у НСПУ (для чого були навіть задіяні силові підрозділи), не забулося і те, як буквально за декілька десятків метрів від нього стояли вишикувані рядами «беркутівці» з повним боєкомплектом, що за їх допомогою антинародна влада намагалася стишити поступ Помаранчевої революції. У революційні дні, до речі, Будинок письменників чимось нагадував розтривожений бджолиний вулик: там відпочивали після нічних чергувань наші співвітчизники з Донецька і Галичини, Криму і Поділля, Слобожанщини і Причорномор'я, там проводилися наради польових командирів Майдану, там пробуджувався після довгих років летаргії дух козацького спротиву.
…Ще у холі Будинку письменників, роздивляючись оголошення на дошці оголошень і помічаючи там запрошення відвідати презентацію книги «Українська література в системі українознавства», багато хто з відвідувачів звертав увагу на останній пункт оголошення: «Ведучий – письменник Сергій Плачинда». Для української громади це ім'я стало вже своєрідним знаком якості, адже С.Плачинда – автор «Неопалимої купини», забороненої та нищеної компартійними ідеологами, це дослідник маловідомих сторінок української праісторії та Гетьманської доби, це прозаїк і публіцист, а від недавнього часу – один із активних співробітників Науково-дослідного інституту українознавства. Його вступне слово задало настроєву тональність для подальшого обговорення:
«Ця книга, і її презентація у стінах НСПУ – свідчення повносилого утвердження того, що раніше заборонялося – українознавчого підходу до літератури, особливо, коли пишеш про національних персонажів, героїв, письменників. Я пригадую такий факт: 1964р., ще не закінчилася хрущовська відлига, і виходить моя перша книга про О.Довженка. Постало питання: як же не проаналізувати «Звенигору»? А якщо її аналізувати, то як же обійтися без ширших контекстів? Як накинулась тоді на мене цензура! Викидали історичний аспект, усе, де йшлося про Україну, її долю, про менталітет наш. Але тепер, завдяки П.П.Кононенку, ми маємо українознавство як окрему галузь наукових знань, маємо інститут, маємо журнал «Українознавство». І ось сьогодні у нас є нове видання, нова книга. Вона вражає широтою, новаторством, масштабним, широким поглядом. Укладачі її дуже мудро підійшли до композиційних принципів висвітлення матеріалу. Перший розділ має назву: «Традиції українознавчого осмислення літератури». Він розпочинається з тексту одного з наших наукових геніїв – С.Єфремова. Ось де ідеал українознавчої ідеології, українознавчого погляду на літературу! А далі йдуть М.Грушевський, Д.Чижевський, В.Державін. У другому розділі  увагу сконцентровано на проблемах розвитку українознавства на сучасному етапі. Тут маємо статтю С.Денисюка, у якій йдеться про теоретико-методологічні проблеми осмислення української літератури в системі українознавства, есей А.Погрібного (він звучить надихаюче) «Література універсалістської місії», дослідження Л.Рудницького, В.Погребенника, О.Таланчук, О.Хоменка. Але центральним наразі постає текст Петра і Тараса Кононенків під назвою «Художня словесність як українознавство», де особлива увага зосереджена на «Велесовій книзі» – величі і духовності наш...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet