головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2006   Число: #1(18)
пошук по сайту
Українська та російська історіографії руху декабристів (1990-ті рр. – початок ХХІ ст.)
Автор: Латиш Юрій
аспірант Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Українська та російська історіографії руху декабристів (1990-ті рр. – початок ХХІ ст.)

У нинішньому році виповнюється 180 років повстанню декабристів. Цей потужний рух упродовж багатьох років залишається однією з найпопулярніших наукових тем. За кількістю опублікованих праць він співвідноситься з такими історичними темами, як Перша чи Друга світові війни. На початку 1990-х рр. інтерес до проблеми суттєво знизився, що було зумовлено як об’єктивними (поява нових дослідницьких проблем), так і суб’єктивними (небажання вивчати революційні рухи) чинниками. Останнім часом учені стали частіше звертатися до проблем декабризму. Такий інтерес можна пояснити, оскільки повстання декабристів було точкою біфуркації в історії не лише Російської імперії, але й, можливо, усієї Європи.
Метою пропонованої статті є порівняльний аналіз новітніх української та російської історіографії декабристського руху. У працях російських істориків В. Бокової, О. Шешина, Ю. Єпанчина [1] та ін. частково розглядалося пострадянське декабристознавство. Проте їхня увага обмежувалася територією Росії, ігнорувалося декабристознавство в інших країнах, зокрема  в Україні. Відомий український фахівець з проблем декабристського руху Г. Казьмирчук [2] проаналізував переважно доробок вітчизняних учених, не вдаючись до порівняння обох історіографій.
Народження пострадянського декабристознавства ознаменувалося появою узагальнюючих робіт В. Федорова в Росії та М. Савичева в Україні [3]. Книга В. Федорова пізніше зазнала суворої (можливо, занадто суворої) критики. Історика звинуватили у небажанні переходити на “нові рейки”. У його праці, крім низки фактичних помилок, знайшла втілення стара методологія, оскільки рух декабристів розглядається за стереотипами 1950-х рр. [4, 257-277]. Книзі М. Савичева з рецензентами поталанило більше, хоча і їй притаманні подібні недоліки. Але це  – з висоти сьогоднішнього розуміння. На початку 1990-х рр. ці книги виглядали революційними, а тепер можуть розглядатися як перехідні ланки від радянського до сучасного декабристознавства. М. Савичев, до речі, прагнув врахувати все розмаїття існуючих думок про рух декабристів і на їх основі будував деякі власні гіпотези. Можливо, занадто жорстка оцінка праці В. Федорова відбила бажання у декабристознавців писати узагальнюючі роботи, а це є нагальною потребою сьогодення.
Становлення новітнього декабристознавства відбувається на тлі утвердження плюралістичних підходів до наукових досліджень, ослаблення зв’язків між істориками колишніх радянських республік. За останні 15 років вивчення проблем декабристського руху в Україні та Росії розвивалося у двох напрямках:
1) уточнення і конкретизація вже відомих фактів, пошук і публікація маловідомих документів, вивчення історіографічних та краєзнавчих сюжетів декабризму;
2) кардинальне переосмислення руху декабристів, переоцінка його ролі в історії Росії та Європи.
Першим шляхом йдуть представники старих декабристознавчих центрів, серед яких багато відомих радянських декабристознавців (С. Коваль, С. Мироненко, Е. Павлюченко, Г. Семенова, В. Федоров, Г. Невелєв, Г. Казьмирчук). З іншого боку, з’явилася ціла плеяда молодих учених, котрі прагнуть не тільки знайти нові підходи до проблеми, але й переосмислити її. Серед них є представники наукових кіл, які здобули блискучу фахову підготовку та нерідко пройшли школу “метрів”. Але є й непрофесійні історики, а частіше аматори, що виступають як міфотворці.
На відміну від Росії, в Україні не відбулося глобального переосмислення декабризму, розробляються лише деякі декабристознавчі теми. У Києві, завдяки активній підтримці директора Інституту історії України НАН України, академіка НАН України В. Смолія та його заступника, члена-кореспондента НАН України О. Рента, регулярно відбуваються наукові конференції “Декабристські читання”, видаються їх тези, збірники статей та документів “Декабристи в Україні” [5]. У Росії виокремлюються, як мінімум, чотири декабристознавчі осередки: Москва, Санкт-Петербург, Сибір та Саратов.
Деякий час після розпаду СРСР центри існували ізольовано, замикаючись на вузькій тематиці. Російське декабристознавство, особливо московське і петербурзьке, пережило складний процес “розвінчування культу” М. Нєчкіної. При цьому, як зазвичай, не обійшлося без відвертих перегинів. В Україні зміна поколінь дека...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet