головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2012   Число: #4(45)
пошук по сайту
Соціальні стосунки у шляхетському середовищі XVI століття (за актовими джерелами)
Автор: Безпалько Владислав
науковий співробітник відділу історичних пам’яток ННДІУВІ
Соціальні стосунки у шляхетському середовищі XVI століття (за актовими джерелами)

Гродські книги XVI ст. – важливе джерело для вивчення соціальної історії, в першу чергу привілейованих верств суспільства. Збережений масив документального матеріалу дає можливість пересвідчитися, як зазвичай діяв шляхтич у тих чи інших життєвих ситуаціях, розкрити стереотипи поведінки представників шляхетського загалу.
Значна частина записів у гродських книгах стосується різноманіття соціальних стосунків як у середовищі шляхетської спільноти, так і в ширших колах суспільства Волині. Актовий матеріал особливо багатий прикладами, які висвітлюють складні стосунки між родичами. Часто вони виливалися у конфліктні ситуації – майнові та правові суперечки, збройні наїзди, пограбування, завдання тілесних ушкоджень тощо. Такі справи по-особливому розкривають поведінку людей, їхні взаємовідносини, мотиви здійснення різних вчинків.
Як напрям історичних досліджень соціальні аспекти життя українського соціуму різних періодів зацікавили вітчизняних дослідників лише останнім часом. Їхню увагу, зокрема, привернули шляхетські наїзди, які як соціальне явище були настільки поширеними, що з повним правом можна казати: це було звичною буденністю українського життя пізнього середньовіччя та раннього Нового часу. Так, О. Мальченко приділив увагу військовим аспектам наїздів [5]. Наталя Старченко у своїй статті пропонує подивитися на наїзд крізь призму особливостей шляхетської культури, інтерпретує його зовнішні прояви [7, 168].
А. Блануца за матеріалами кременецьких актових книг показує наїзд як силовий механізм вирішення маєткових справ, інструмент перерозподілу земельного фонду. Він зазначає, що наїзди навіть між рідними братами не були поодиноким явищем і в окремі роки могли становити третину від загальної кількості, особливо під час суперечок за спадщину [1, 108–109]. Проте причинами конфліктів між родичами далеко не завжди були лише майнові претензії. Нерідко напади здійснювалися з різних особистісних причин, могли бути спровоковані подіями у житті шляхтичів тощо.
Тогочасне законодавство розглядало наїзд як позаправовий засіб розв’язання суперечок, проте визначало сувору міру покарання лише у разі вбивства чи поранення когось з жертв нападу. Так, у Другому Литовському статуті 1566 р. у 1 артикулі 11 розділу зазначено: «Хто бы на чий дом а господу умыслне наехал, хотечи его забити, а умыслне наехавши або нашедши, а в том дому кого кольвек ранил або забил, а то бы на него переведено было слушным доводом; таковый горло тратить, а головщизна близким з именья плачона быти маеть. А естли бы кгвалтом наехал або на дом нашол, а никого не ранил а ни забил, а знаки предсе кгвалту або шкоду якую учинил; тогды только за кгвалт будеть повинен платити двенадцать рублей грошей и шкоду оправити за слушным доводом, а горла для нахоженья кгвалту не тратит…» [8, 168]. У 21 та 22 артикулах того ж розділу Статуту визначено відповідальність за здійснення наїзду на маєток або село, а також особливими штрафними санкціями виділено напад на сусідські володіння [8, 176–177].
Нами обраний за приклад конфлікт, у якому перебіг подій виходить за межі розуміння звичайного наїзду. Він відбувся навесні 1582 р. між рідними братами – князями Матушем та Левом Воронецькими. Заяви та скарги обох сторін, які збереглися у луцьких гродських книгах [9], показують стрімкість розвитку подій незабаром після приїзду з Пінська на Волинь князя Лева Воронецького. Пінський підстароста князь Лев мав відбути з посольством до Москви, супроводжуючи свого патрона – брацлавського воєводу, кременецького та пінського старосту князя Януша Збаразького. Однак, на нашу думку, коротке повернення («на час малый») князя Лева до своїх маєтків лише загострило давні взаємини братів. Їхні маєтки Тристень (Тристень – село Луцького повіту Волинського воєводства, нині село Тристень Рожищенського району Волинської області.) і Баб’є (Баб’є – село Луцького повіту Волинського воєводства, нині село Квітневе Рожищенського району Волинської області.) знаходилися поруч, і тому економічні та особисті інтереси сторін легко могли обернути стосунки з братерських і добросусідських у ворожі, як це й сталося.
Документи, подані нами у публікації, ілюструють не тільки етапи конфліктної ситуації, але й спосіб примирення – запрошення на званий обід («учту»). Ще ...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet