головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2012   Число: #3(44)
пошук по сайту
«Прекрасний шлях на висоту людської гідності»
Автор: Кононенко Петро
доктор філологічних наук, професор, академік Української академії наук, Академії наук Вищої школи України, Української Вільної Академії наук у США, Міжнародної Слов`янської академії, Української академії політичних наук, Президент Міжнародної асоціації "Україна і світове українство", директор ННДІУВІ.
«Прекрасний шлях на висоту людської гідності»

Цей шлях у поета Миколи Нагнибіди (1911–1985) простягнувся на сто років. Про головні віхи і риси цього шляху Максим Рильський писав: «Ви романтик, дорогий Миколо, романтик у тому розумінні, як рідні Олександр Довженко і Юрій Яновський. Ви романтик у своєму прекрасному баченні світу, в своїй жадобі яскравого, високого, прекрасного, в умінні бачити на землі те яскраве, високе і прекрасне. Тому Ви полюбляєте жанр балади. Але романтичне у вас завжди засноване на реальному, на земному, на правді. Степ і море, краса і правда, людина і праця – ось та вісь, навколо якої обертається Ваша поезія. Хороша, міцна вісь…»
Сказане велемудрим Поетом повністю підтверджується і творами тритомного видання М. Нагнибіди 1981 р., і ще більше – творами понад 60 збірок його поетичного набутку.
І справді, ще під час роботи на ХТЗ Микола Нагнибіда разом із літстудійцями створює літжурнал «Новий цех», в якому публікуються твори Сергія Борзенка, Івана Шутова, Ігоря Муратова, Івана Каляника, Бориса Котлярова, а головне – почуття, переживання, думки самого Миколи Львовича – учня ФЗУ, слюсаря на заводах, зокрема на металургійному велетні «Запоріжсталь», та під час служби на Чорноморському флоті, – що відбивається в збірках «Зерна» (1933) та «Поезії» (1934). А згодом – в «Дорозі на південь».
Символічним постає образ Зерен: їх сіють і крилаті хлібороби полів, і загартовані, як криця, робітники заводів, Дніпрогесу, і воїни-захисники Батьківщини, й письменники – заполонені красою людей Білорусі, інших народів співці праці, творчості, мужності та душевного благородства. А головне, сівачем Зерна – творчості – постає сам Микола Нагнибіда. Воістину поет-романтик, для якого степи і моря – також образи-символи сутностей не тільки фізичної Природи, а й Людини, Суспільства: в них – широта і велич Буття людей, а водночас – і критерій широти й глибини їхніх душ: почуттів, роздумів, ідеалів, міри людської гідності і громадянського патріотизму. Не випадково для Т. Шевченка найсвятішими, критеріальними були Україна й Дніпро, а ядром, мірою життя – Душа і Море: «І неситий не виоре на дні моря поле. Не скує душі живої. І слова живого…»
Критерій міри людини й суспільства? – міра гідності, людяності, свободи і справедливості. Міра активності ставлення до потреб і проблем життя, козацької навіть жертовності та зневаги до «ненарожденних» душею сучасників. «Лиш боротись – значить жить!» (І. Франко), тому й credo М. Нагнибіди:
Я ніколи у долі
Іще не просив
Ні хвилини для серця свого
Супокою,
Бо сорочка, пошита з людських парусів,
Прагне вітру, просторів, прибою…
З огляду на це героями поезії М. Нагнибіди є не лише моряки, які
Наловили в парус вітру,
Ще й піснями поганяють, –
а й трударі степів, Карпатських гір, фронтів та фортець оборони священних кордонів. Ці герої – і в усіх сферах життєтворчості України, і в подвигах та жертовних стражданнях Білорусі («Дзвони Хатині»), країв Іртиша, Грузії й Сербії («Дунайська балада»), Чехії й Польщі… Як зазначав А. Куляшов, він завжди вважав, що балада «Зерно» М. Нагнибіди «належить, безумовно, до числа таких творів, з яких заколосилась його щедра творчість». А епічні «Дзвони Хатині» – до найзначніших здобутків всієї поезії про події часу війни з фашизмом». До «глибини душі пройнявшись горем братнього народу, поет зумів, – наголошував Б. Олійник, – з трагічного локального епізоду війни звести обеліск пам’яті всім полеглим за честь і волю Вітчизни». При цьому бачимо численні картини, епізоди, образи трагічного змісту й звучання, бо ж гине найцінніше – життя, а з ним – і надії та сподівання на кращу долю.
Однак життя, віддане за свободу, – це продовження народної незнищенності. І тому весь час відчуваємо, писав Олександр Прокоф’єв, що «Микола Нагнибіда – поет боротьби і краси життя. Про що б він не писав, до чого б не доторкалось його поетичне перо і його гострий погляд… – він у всьому іде від життя і в ім’я життя. Він закоханий в життя… Коли читаєш вірші М. Нагнибіди, в душу вливається дух впевненості і, я б сказав, міцності буття. Відчуваєш, що стоїш обома ногами на рідній землі і ніяким ворогам з цієї землі тебе не зіпхнути. Коли ж доводиться кому і померти за цю землю, то люди у М. Нагнибіди вмирають як герої, і кличуть на боротьбу, і своєю смертю стверджують життя».
М. Нагн...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet