головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
У пошуках джерел українського народу
Автор: Баран Володимир
провідний науковий співробітник відділу української етнології НДІУ, член-кореспондент Академії наук України, доктор історичних наук.
У пошуках джерел українського народу

Вузи та середні навчальні заклади України давно відчувають потребу в книзі, де об’єктивно – без політичних упереджень та кон’юнктури – були б викладені основи етногенезу й давньої історії слов’ян – предків українського народу.
Така праця вийшла у видавництві «Генеза», а написали її археологи-славісти В.Баран та кандидат історичних наук Я.Баран, які десятки років проводять дослідження слов’янських та українських старожитностей, використовуючи поряд з археологічними матеріалами історичні (писемні), лінгвістичні, етнографічні та інші джерела.
Книгу «Історичні витоки українського народу» підготовлено на основі численних праць цих авторів, присвячених проблемам етногенезу, ранньої історії й суспільного розвитку слов’ян, зокрема монографічних досліджень: «Давні слов’яни» («Альтернативи», 1998), «Походження українського народу» (Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, 2002), «Слов’янська община» («Зелена Буковина», 2004) та ін.
Як відомо, проблеми походження східнослов’янських народів є не тільки складними, але й заполітизованими.
В історичній літературі можна знайти безліч прикладів, коли східнослов’янські народи характеризуються як єдина етномовна цілісність, а «Київська держава» – як колиска давньоруської народності. Деякі російські історики – М.Погодін, С.Соловйов, В.Ключевський та інші – всупереч наявним джерелам розглядають історію східних слов’ян і Київської Русі як історію Росії.
За М.Погодіним та О.Соболевським, українське Подніпров’я споконвіків було заселено предками росіян, яких прогнали монголо-татари. Лише у ХІV ст. їхнє місце зайняли предки українців з Галичини і Волині.
Не менш тенденційні й новітні праці. У колективній монографії російського Інституту слов’янознавства і балканістики «Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья» (Москва, 1982) всім південним та західним слов’янським народам присвячені окремі розділи. Лише три східнослов’янських народи увійшли до одного розділу під назвою «Формирование этнического самосознания древнерусской народности…». У 1999 р.  вийшла монографія В.Сєдова «Древнерусская народность», де за допомогою археологічних матеріалів робиться спроба реанімувати згадану вище концепцію М.Погодіна.
Англійський учений А.Тойнбі у своїй багатотомній праці «Дослідження історії» називає «запізнілий дебют слов’ян в історії принизливим», а Русь вважає «скандинавським царством» і ставить в один ряд із Данією і Норвегією.
З іншого боку, існує чимало навколонаукових концепцій, згідно з якими слов’яни і навіть предки українців виводяться з палеоліту, неоліту чи енеоліту. Вони грішать надмірною емоційністю, проповідують винятковість та месіанство українського народу, що викликає настороженість і навіть вороже ставлення до української науки. Автори книги пишуть: «…а може нас навмисно втягують у безплідні дискусії про те, чиї предки давніші та кращі, щоб відвернути нашу увагу від вирішення справді життєво важливих проблем нашого історичного буття». Розробляючи теорію народотворення, вони доводять, що зародження слов’янських народів відбувалось в часі і просторі за схемою, яка зводиться до декількох послідовних ієрархічно-історичних станів: індоєвропейці або староєвропейці, германо-балто-слов’яни, слов’янські народи. Кожна із цих етноісторичних категорій повинна була пройти довгий історичний шлях від зародження до утворення нових етносоціальних спільнот, які б усвідомили свою етнокультурну відокремленість. Це відбувалося протягом століть і тисячоліть. Тому слов’янські народи, у тому числі український, не могли утворитись раніше, поки їхні предки не пройшли визначені історичні стадії свого розвитку. Процеси слов’янського народотворення, як і багатьох інших європейських народностей, припадають на раннє середньовіччя.
У праці «Історичні витоки українського народу» розкриваються процеси зародження та історичного розвитку слов’ян на території України та Східної Європи. Лінгвістичні, історичні, і зокрема археологічні, матеріали переконують нас у тому, що так званої «давньоруської народності» ніколи не існувало. Слов’яни, як і народи іранського, фракійського, іллірійського, германського та романського кореня, були окремими...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet