головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Взаємовпливи методологічного інструментарію українознавства та всесвітньої історії
Автор: Калакура Ярослав
доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу історичних та теоретико-методологічних проблем українознавства НДІУ.
Взаємовпливи методологічного інструментарію українознавства та всесвітньої історії

Новий статус Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії МОН України об’єктивно диктує необхідність трансформувати, об’єднати і поєднати зусилля колективу на вирішення, здавалося б, нереального завдання – досліджувати як ключові проблеми феномену українства, так і світової історії. Хоч рішення про реформування Інституту було прийнято спонтанно, без наукової експертизи і мало волюнтаристський характер, та все ж воно засвідчило, що деякі владні структури, не насмілившись ліквідувати на догоду українофобським силам потужний і авторитетний українознавчий осередок, намагались використати нову назву для зміни не тільки керівництва, але й напрямів діяльності.
Маємо визнати: у тому, що Інститут зберігся, успішно функціонує, нехай і під новою вивіскою, – величезна заслуга його колективу, громадськості і насамперед Петра Петровича Кононенка, чия позиція знайшла розуміння у деяких представників вищих ешелонів держави. Нині головне наше завдання – трансформувати діяльність Інституту в нову якість без будь-якої шкоди для українознавства, без ослаблення наукового потенціалу та іміджу. Власне, пошук відповідей на питання, як це зробити, і надає актуальності означеній у пропонованій статті проблемі – взаємовпливи методологічного інструментарію українознавства та всесвітньої історії, ефективне використання надбань українознавства у студіях із світової історії і навпаки. До того ж для українознавців за нових умов не менш важливо осягнути надбання вітчизняних і зарубіжних науковців, які працюють у сфері всесвітньої історії, і по можливості об’єднати зусилля в інтересах прогресу української науки, інтеграції України в європейський і світовий інтелектуальний простір.
Мета статті полягає в тому, щоб обґрунтувати, з одного боку, доцільність і можливість застосування набутого досвіду Інституту українознавства й опрацьованого ним методологічного інструментарію в дослідженнях із всесвітньої історії, а з другого – взяти на озброєння українознавців новітні надбання фахівців із зарубіжної та світової історії.
За два десятиріччя ННДІУ під керівництвом видатного вченого-українознавця, академіка П.Кононенка нагромадив вагомий і унікальний досвід не тільки наукових досліджень, але й сформував нову парадигму українознавства й опрацював його теоретичні засади та сучасну методологію. В опублікованих студіях В.Барана, Т.Бевз, В.Борисенко, М.Дробнохода, С.Єрмоленко, В. Крисаченка, П.Кононенка, Т.Кононенка, І.Краснодемської, С.Наливайка, Л.Токаря, Ю.Фігурного, О.Хоменка, О.Ярошинського та ін. [1], а також автора цієї розвідки [2] окреслені важливі питання методологічного інструментарію українознавства, напрями його теоретичного та історіософського осмислення. Ключовим здобутком стала принципово нова концепція самого українознавства як інтегрованої системи знань про Україну і світове українство. В ній закладено ідею, яка вивела дослідників за географічні та етнічні межі України, розширила діапазон наукового пошуку, оскільки українство – це світовий феномен. За неповними даними, близько 20 млн. наших одноплемінників проживають за кордоном, по суті, на всіх континентах планети, у 193 країнах-членах Організації Об’єднаних Націй. Дослідити цей феномен неможливо без з’ясування провідних тенденцій світового історичного процесу і сучасного світу, без пізнання історії тих численних зарубіжних країн, де мешкають українці, з якими Україна має дипломатичні відносини.
Однією з традицій української історіографії є те, що вона з часів києво-руського і козацько-гетьманського літописання, з «Історії русів», з праць М.Максимовича, М.Костомарова, П.Куліша, В.Антоновича, М.Грушевського, М.Драгоманова, І.Франка та ін. ніколи не зосереджувалася на  суто етнічних проблемах українців. Вона дотримувалась Шевченкового заповіту свого не цуратись, але й чужому навчатись. Її завжди цікавили і цікавлять інші народи, і не тільки сусідні. Згадаймо принаймні трьох великих українців: М.Гоголя, І.Франка та М.Грушевського. Готуючись посісти посаду професора кафедри всесвітньої історії в Університеті Св. Володимира, М.Гоголь написав план викладання загальної історії і виклав бачення її предмета, наголосивши, що всі події с...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet