головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Відділ української літератури (художньої словесності)
Автор: ННДІУВІ
Національний науково-дослідний інститут українознавства та всесвітньої історії
Відділ української літератури (художньої словесності)

У поліфонії структурних підрозділів Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії – наукової спільноти, яка, торуючи несхибно шлях від доби світанку української Незалежності, не раз змінювала територіальні «осідки», назви й репрезентаційні формовияви, залишаючись, проте, навдивовижу самототожною у субстанційній своїй основі і науковій парадигматиці, – цей відділ вияскравлюється й концептуалізується в особливий спосіб. Йдеться про те, що більшість секторів, відділів, філій Інституту – і, сказати б, «історичні», які плекають тяглість безперервного розвитку ще від уфундованого 1992 р. Інституту українознавства, і утворені згодом, на початку ІІІ тис., коли координаційний центр світового українознавства здобувся на статус Науково-дослідного інституту, і найновіші підрозділи, що виникли у зв’язку з реорганізацією у 2011 р., – наріжні камені свої віднаходять у 24-му дні січня 1992 р., коли виконуючий обов’язки міністра освіти Леонід Каніщенко підписав наказ про утворення Інституту. Погодьмося, що цілих два десятиліття, які минули відтоді, – то надто поважно, особливо в контексті бурхливої найновішої історії України, з огляду на що такого кшталту «українознавча стійкість» не може не викликати поваги. Одначе відділ української літератури (художньої словесності) належить до тієї, скористаймося наразі поетичною формулою Василя Стуса, «малесенької щопти» структурних підрозділів Інституту, яка втішається історією давнішою, пов’язаною ще з кафедрами філологічного факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка. І нехай це поняття «давніша історія» стосується лише кількох років, проте важливим бачиться те, якими були ці роки і що вони у себе увібрали…
Починаючи з 1988-го,  на філологічному факультеті, деканом якого натоді був Петро Кононенко, з’являються або набувають нового імпульсу у своєму розвитку кафедри, які стануть прообразами майбутніх відділів Інституту: кафедра фольклору й етнографії (в Інституті – відділ фольклору, який упродовж багатьох років очолювала доктор філології Олена Таланчук), кафедра української мови, кафедра історії української літератури (художньої словесності). Водночас – а це не менш важливо! – формуються гуртки й спецсемінари з вивчення класичних (грецької та латини), романо-германських, турецької, арабської та китайської мов.
Наслідком цього постає спільнота дослідників-українознавців, виразно концептуалізуються риси нової аналітичної стратегії вивчення українського світу – і закономірно постає питання про інституційне оформлення українознавчої парадигми в системі інших гуманітарних дисциплін. 24 січня 1992 р. одним із перших державних актів Незалежної України було проголошено створення Інституту українознавства як «самостійного навчально-наукового підрозділу» (Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти Української РСР. Наказ №19 від 24. 01.1992 р.// Науково-дослідний інститут українознавства: Довідник до 10-річчя діяльності. – К.: НДІУ, 2002. – С. 33.). Неформальним осідком стала кімната № 112 на третьому поверсі «жовтого» (філологічного) корпусу Київського університету, тобто кафедра історії української літератури, від якої відділ української художньої словесності Інституту українознавства був просто невіддільний, бо увесь «перший призов» його співробітників працював водночас і на кафедрі, а колектив кафедри доклав якнайбільше зусиль для формування відділу. Першим його завідувачем став академік Петро Кононенко – він у той час поєднував обов’язки декана філологічного факультету, директора Інституту українознавства, завідувача кафедри історії української літератури та завідувача відділу літератури (художньої словесності) новопосталого Інституту, – а серед гурту «перших хоробрих» співробітників відділу варто назвати імена Людмили Дем’янівської (одного з найкращих знавців української літератури кінця XІX – початку XX ст., сумлінного дослідника драматургії Михайла Старицького та новелістики Василя Стефаника; вона однією з перших почала в Україні комплексно вивчати творчий доробок Володимира Винниченка), Федора Кислого (перу якого належать новаторського характеру студії про ідейно-світоглядні контексти доробку Миколи Костомарова та естетичну типологію драматургії...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet