головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
До глибин і висот українознавства. Ad fontes!
Автор: Кононенко Петро
доктор філологічних наук, професор, академік Української академії наук, Академії наук Вищої школи України, Української Вільної Академії наук у США, Міжнародної Слов`янської академії, Української академії політичних наук, Президент Міжнародної асоціації "Україна і світове українство", директор ННДІУВІ.
До глибин і висот українознавства. Ad fontes!

Від філологічного факультету Київського державного університету ім.Т.Шевченка до Українського національного гуманітарного ліцею, Міжнародної асоціації «Інститут українознавства» (з 2000 р. «Україна і світове українство»), наукового Інституту українознавства та Національного науково-дослідного інституту українознавства МОН і Національного науково-дослідного інституту українознавства і всесвітньої історії – шлях до Українського світу.
Довгуватий перелік назв для однієї цілісної наукової інституції, котра відзначає своє двадцятиліття. Але обґрунтований, бо за кожною назвою – вагомий етап великої життєвої дороги. Той етап наповнений своїм змістом, формами, духом і стилем, а разом з тим є питомою ланкою цілісної історії, яка дзеркально засвідчує: генеза українознавства є аналогом історії та образу України, а Україна та світове українство є і об’єктом, і джерелом, і образом та аналогом долі українознавства.
Отож, як літописці ставили за мету дослідити і розповісти, «звідки пішла руська земля, хто в ній почав урядувати та як руська земля постала є», так і ми ставимо за мету хоч фрагментарно розповісти, як постали Інститут українознавства та Українознавство – інтегративна, цілісна наукова система про Україну і світове українство в усій повноті їх часо-просторового розвитку, наука знання й самопізнання та самотворення, моралі, етики, естетики і любові.
І любові! – бо все можна досліджувати, систематизувати, аналізувати, описувати й поціновувати холодним розумом та спокійною душею (навіть дуже шануючи об’єкт свого інтересу),  але Україна і світове українство (разом – всепланетарний Український Світ) потребують незгасаючого вічного жару Любові. Бо Україна – наші Сфінкс і Фенікс, наше Серце і Слово, наш земний всюдисущий і вічний Бог, а Бог – це Любов. Закономірно, що покоління полум’яних борців ішли навіть на жертовну смерть за людину, за її Землю і Небо, за вільну, суверенну, демократичну, правову, соборну Україну із найсвятішим гаслом: «З нами Бог і Україна».
Тож і лунало в душі його – декана філологічного факультету Київського університету ім. Т.Г.Шевченка, доктора філологічних наук, професора  П.Кононенка – як симфонічно-героїчна, незгасна музика: «Свою Україну любіть! Любіть її во врем’я люте, за неї кожную минуту святого Господа моліть!» (Т. Шевченко); «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни!» (М.Лисенко); «Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину!» (В.Симоненко).
Бо вона – єдина і дана нам Богом.
Так вірив і говорив тисячоліттями народний фольклор, наші апостоли правди-істини та незрадливої любові до рідної Батьківщини – її Неба й Землі, навіть у найвирішальніші миті життєвого вибору, благаючи:
Земле, моя всеплодющая Мати,
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені!..
 (І. Франко)
І Батьківщина – наша Неопалима Купина-Україна – давала сили жити і боротись, бо була вона й є безсмертною харизматичною Природою, харизматичним етносом-нацією і його харизматичними мовою, культурою та духом і волею утвердження по всій планеті, гордо маніфестуючи:
Я єсть Народ, якого правди сила
Ніким звойована ще не була!
Яка біда мене, яка чума косила,
А сила знову розцвіла!
Щоб жить – ні в кого права не питаюсь,
Щоб жить – я всі кайдани розірву!
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, –
Бо я живу!
(П. Тичина)
На питання, якою бачить великий філософ-просвітитель Й.Г.Гердер будучину України (тоді могутньої європейської козацької Гетьманщини), той відповів: могутньою, квітучою Новочасною Елладою!
Але крила конституційної республіки (однієї із трьох перших у Європі національно-демократичних держав) були підрізані імперськими режимами Польщі, Росії, Австро-Угорщини, Румунії. Україна з найосвіченішої в XVII ст. країни Європи в ХІХ ст. виявилася найвідсталішою. Сусіди важили не лише на її землі, а й на освіту, науку, культуру, мову народу, на його Душу й навіть ім’я. Україна стала полем сліз, мук, зрад і крові. Волею Петра І (що фальсифікував «Літопис Руський» за моделлю німецького літопису) та Катерини ІІ – ідеолога історії російської держави – історію України було деформовано й подано лише співвідносно з інтересами імперії. Не випадк...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet