головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Культ воїна-звіра на території України. Джерельна база питання
Автор: Бондаренко Антон
аспірант відділу української етнології ННДІУ
Культ воїна-звіра на території України. Джерельна база питання

Культ воїна-звіра був поширений на території України протягом століть. Відомості писемних джерел, дані фольклору і археології дозволяють виділити три етапи існування цього культу: давній період, період Київської Русі і період козацької доби української історії [3, 4, 5]. Дуже важливим є визначення і ґрунтовне вивчення джерельної бази досліджуваного нами культу воїна-звіра на території України.
Ця стаття є частиною реалізації дисертаційного дослідження на тему «Культ воїна-звіра в українознавчому вимірі», яке проводиться в межах виконання держбюджетної науково-дослідної теми «Україна і світове українство в системі українознавства. Українці у світовій цивілізації і культурі» (2010 – 2011).
Об’єктом досліджень є давньоукраїнський фольклор (казки, билини, історичні пісні, козацькі легенди і перекази), пам’ятки писемності вітчизняного («Слово про Ігорів похід», «Повість минулих літ») і зарубіжного походження, дані археологічних досліджень військових («дружинних») поселень і могильників, а також дані лінгвістики. Предметом досліджень виступає власне культ воїна-звіра, відображений у джерелах. Мета – проаналізувати джерельну базу питання культу воїна-звіра, який був поширений серед воїнських станів на території сучасної України в різні історичні періоди, здійснити спробу систематизації джерел для подальших досліджень.
Всі джерела з досліджуваного питання можна поділити на чотири групи: писемні джерела, фольклор, лінгвістичні джерела, археологічні джерела.
Писемні пам’ятки, в яких знаходимо свідчення існування культу воїна-звіра на території України, являють собою різноманітні літописи, хроніки, інші історичні твори зарубіжного і вітчизняного походження. Зарубіжними писемними джерелами є історичні праці античних давньогрецьких і візантійських (період середньовіччя) авторів.
Найдавніші згадки про культ воїна-звіра на території України містяться в «Історії» Геродота (V ст. до н. е.). У книзі IV подаються відомості про культ вовка в племенах неврів, які жили на території сучасного Полісся. За свідченнями Геродота, зимою у визначений період всі неври на кілька днів перетворювались на вовків. Ці відомості він отримав від населення степової частини Давньої Скіфії [7]. Більшість фантастичної інформації, яка міститься в «Історії» Геродота, слід розуміти як опосередкований опис культів або звичаїв. Зауважимо, що вираз «всі неври», на нашу думку, має реконструюватись як «всі повноправні чоловіки (воїни) народу неврів».
Візантійські автори доби середньовіччя подають свідчення культу хижака, звіра у військовій справі давніх слов’ян. Візантійський хроніст VII ст. н. е., що писав від імені імператора Маврикія, так званий Псевдо-Маврикій, у праці «Стратегікон» описував військову справу слов’ян. За Псевдо-Маврикієм, у бойових діях в лісах слов’янські війська завжди мали перевагу над супротивником і здобували перемоги. В таких умовах слов’янські воїни використовували засідки, несподівані атаки та інші військові хитрощі [9, 230]. Тактика «війни в лісі» у світогляді слов’янських воїнів могла мати тотемних покровителів – образи лісових звірів. Таке явище є характерним для древніх суспільств воїнів і мисливців. Крім міфічного ототожнення військової ватаги і вовчої зграї, від хижаків могли бути запозичені певні навички «тактики полювання».
І навпаки, на відкритій місцевості давні слов’яни уникали битв, не знаючи тактики ведення відкритого бою. Під час самої битви слов’янські воїни йшли у наступ з надзвичайно потужним «бойовим криком» [9, 230]. Особливу увагу привертає те, що, за Псевдо-Маврикієм, ворог міг «не витримати бойового «крику» і почати панічний відступ. Безсумнівно, це є доказом надзвичайної сили і потужності такої «голосової атаки». Отже, це не міг бути звичайний бойовий вигук, напевно, йдеться про імітування загрозливого реву диких звірів.
Подібні свідчення містять і тексти візантійських хронік, що описують події русько-візантійської війни 969 – 971 років на Балканському півострові. Описуючи бойові дії, візантійські автори згадують про бойові звичаї русичів, які нагадують звірину поведінку.
Візантійський історик Лев Диякон, описуючи хід бойових дій, вказує на те, що під час битв русичі, наступаючи, «ричали по-звір...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet