головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Проблема вибору в системі освіти другої половини XIX ст. у м. Києві.
Автор: Попова О.Б.
м.Київ
Проблема вибору в системі освіти другої половини XIX ст. у м. Києві.

Сучасне українське суспільство перебуває на стадії трансформації з псевдоколективістського до гіпертрофовано індивідуалістичного через деформованість суб'єктивними умовами пострадянського періоду розвитку. Це несе в собі першочергове навантаження на процес перебудови національної свідомості, функціонування освіти, переосмислення існуючих виховних парадигм. Одним із домінуючих за умов формування постсучасного суспільства можна також вважати процес індивідуалізації, в центрі якого перебуває людина як основний об'єкт і суб'єкт модернізаційного процесу в його сучасному розумінні.
Створюючи власний простір свободи, вивільнена особистість у першу чергу стикається з проблемою вибору. Свідомий вибір дій, вчинків, стратегічних рішень у бізнесі і громадському житті – необхідна умова свободи громадянина. Сучасна молодь з іронією спостерігає за агонією вмирання непотрібних і навіть шкідливих принципів та чеснот «порядної радянської людини». Але це не означає, що, відмовляючись від ідеологем радянського часу, сучасні молоді люди відкидають гуманістичні загальнолюдські принципи.
З'ясовуючи причинно-наслідкові зв'язки історичної епохи, наука отримує змогу досягти вищого ступеня розуміння історичних закономірностей, можливість керування життєвими процесами та їх прогнозування.
Проблема національного та культурного відродження України залишається незаперечною на десятому році державної незалежності. У цьому аспекті цікавим є розгляд становлення цієї проблеми з боку діячів освіти, професійних науковців та викладачів історії в навчальних закладах м.Києва другої половини XIX ст. До того ж, не можна проминути питання національного самовизначення у зв'язку з історією розвитку освіти у розрізі ідеологічних проблем, оскільки національна ідея є продуктом історичного розвитку, дії велетенської суми різноманітних факторів. Ця ідея не існує поза історичним часом, історичними умовами. Вона не вічна і не народжується в одну мить, а, народившись, живе складним життям, чутливо реагуючи на всілякі суспільні злами і повороти, часом навіть незначні, ледве помітні зміни».
Загальновідома дискусія Б.Грінченка та М.Драгоманова про "українську національну справу" розкриває чимало граней накресленої проблеми. Розбіжності між двома українськими письменниками, мислителями, як у дзеркалі показують протиріччя в українському визвольному русі; між прибічниками демократичних реформ на національному грунті і демократами проросійського напрямку. "Національні питання тільки там можуть поступитися назад перед соціально-культурними, де нації, як нації, не загрожує ніяка небезпека", – пише Б.Грінченко. "Треба раз назавше признати, що серйозна праця для самостійності української неможлива, поки не буде в Росії політичної волі, а значить, що й український рух не може мати серйозної громадської ваги, поки не стане на політичний грунт" – заперечує опонентові М.П.Драгоманов.
Для нас сьогодні, через сто років після тієї дискусії, вже немає сумнівів, хто мав рацію, бо Україні, дорого коштувало оте рівняння на Росію в усіх життєвоважливих питаннях, що закінчилось після 1920 року ганебним зневажанням її прав. Коли М.П.Драгоманов пише про низький рівень української національної літератури, про неякісність українських перекладів з європейських мов, про відставання від росіян в галузі публіцистики, відмовляючи на основі цього українській літературі вправі на самостійний розвиток, виникає справедливе бажання нагадати про всі заборони та переслідування, перешкоди перед розвитком нашої мови та літератури (хоча Михайлу Петровичу про це і було добре відомо). "Історія малоросійської літератури" з 1876 р. являє собою боротьбу природного прагнення малоросійської народності до літературної розробки живої народної мови – з наданою цензурній установі владою на свій розсуд піддавати забороні усяке малоросійське слово, як по суті шкідливе та небезпечне для державної єдності".
Ще донедавна існувала упереджена думка про те, що "сфера розповсюдження національно-визвольних ідей була незначною" у II пол. XIX ст: "Цьому перешкоджало і виховання населення всієї імперії у дусі офіційної ідеології, спрямованої на збереження єдинодержавності". Але факти свідчать про інше. Саме у II пол. ...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet