головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Лицар сумління, гідності і честі (сторінки з життєпису Миколи Плав'юка)
Автор: Ляxоцький В.
д-р іст. наук, проректор з гуманітарної освіти та виховання Національного медичного університету ім.О.О.Богомольця.

Лицар сумління, гідності і честі (сторінки з життєпису Миколи Плав'юка)

22 серпня 2002 року виповнюється десять років від дня вручення Грамоти, схваленої Надзвичайною сесією Української Народної Ради про передавання повноважень Державного Центра Української Народної Республіки (ДЦ УНР) в екзилі законодавчим та виконавчим органам влади незалежної України в особі Президента і Голови Верховної Ради та Прем'єр-міністра України. Здійснено акт, яким завершено багатовіковий шлях боротьби українського народу за незалежність, за можливість розбудови власної держави. Завершено сімдесятидворічну діяльність ДЦ УНР в екзилі, що почалася далекого 1920 р. в польському містечку Тарнів, що під Краковом, коли Директорія УНР та її Уряд змушені були залишити терени України, щоб поза її межами продовжувати Визвольні змагання.
Два дні по тому президент України Леонід Кравчук в офіційній резиденції Президента держави Марийському палаці прийняв делегацію ДЦ УНР в екзилі, де в присутності керівників країни та близько сорока представників вищих органів законодавчої та виконавчої влади УНР в екзилі було передано йому прапор ДЦ УНР, державну печатку, відзнаку Президента УНР - клейнод гетьмана Івана Мазепи.
Усю Україну облетіли слова одного з лідерів національно-визвольного руху України, останнього президента УНР в екзилі Миколи Плав'юка про визнання того факту, що «проголошена 24 серпня й утверджена 1 грудня 1991 року народом України Українська Держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народної Республіки», його побажання співвітчизникам «...щоб народ, як Суверен своєї держави, як джерело її влади, стояв на сторожі її незалежності і щоб уже ніколи не було потреби, щоби президент чи уряд України були змушені діяти у вигнанні, але щоб успішно і на добро українського народу кермували нею в столиці вільної України - Києві!».
 Хто ж він - відомий, проте досі не всіма знаний на Батьківщині український Президент, постать, діяльність якої сягає межі звичайних уявлень? Що дало йому змогу досягти видатного місця в історії, бездоганно впоратися з численними відповідальними обов'язками, завоювати незаперечний авторитет не тільки в колі соратників, української діаспори в усьому світі, а й у міжнародної спільноти? Як формувався у М.Плав'юка світогляд, винятково продуктивний стиль його діяльності, що підтримувало і підтримує цю людину в її багатолітній подвижницькій, революційній, державотворчій діяльності? Спробуємо хоча б частково, через окремі сторінки біографії, через найголовніше, що він здійснив у громадській та державній діяльності, розкрити феномен Миколи Васильовича Плав'юка. 75-річчя від дня народження цієї яскравої духовної особистості, одного із когорти української еліти спонукає нас здійснити екскурс у минуле, розуміючи, що це завдання непросте.
 Микола Плав'юк - одна з тих небагатьох постатей, які не прагнуть вивищитися своїми заслугами. Натомість, він щонайменше говорить про себе, навіть коли запитуємо у нього, про шлях у національно-визвольному русі, багатогранну виробничу, громадську, політичну діяльність. М.Плав'юк - сьомий керманич Української Народної Республіки, створення якої проголошено 22 січня 1918 р. Четвертим Універсалом Української Центральної Ради. Восьмий, якщо додати до цього переліку період державотворення за гетьманату П. Скоропадського.
 Його ім'я в плеяді, за визначенням Івана Белебехи, національної супереліти, адже він продовжував те, що започаткували й утверджували Михайло Гру-шевський (1917-1918), Симон Петлюра (1919-1926), Андрій Лівицький (1926-1954), Степан Витвицький (1954-1965), Іван Багряний (1965-1967), Микола Лівицький (1967-1989). Ті корифеї багато зробили для утвердження в українській спільноті на материзні і за її кордонами державницької ідеології, забезпечення її тяглості й творчого розвитку, живлення патріотичними почуттями свідомого громадянства, підтримання високого духу боротьби за ідеали свободи і соборності Вітчизни. У цьому непомірної ваги заслуга всіх поколінь тих українців, які в Україні та далеко від неї високо пронесли дух лицарства і самопожертви. Так судилося долею, що слова вдячності, проголошені 24 серпня 1992 р. першим Президентом незалежної України Леонідом Кравчуком, прийняв останній Президент ДЦ УНР в екзилі Микола Плав'юк (1989-1992). «Радію з того, - пр...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet