головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2010   Число: #4(37)
пошук по сайту
Проблеми оптимізації принципів відокремлення церкви від держави й держави від церкви в Україні у 1991–1996 роках
Автор: Цендра Надія
аспірантка відділу новітньої історії та політики Інституту історії України НАН України
Проблеми оптимізації принципів відокремлення церкви від держави й держави від церкви в Україні у 1991–1996 роках

Україна, вибудовуючи новий етап відносин між державою і церквою, так чи інакше вимушена була повторювати пройдений історичний шлях. Декларуючи свою рішучість розірвати з тією частиною свого минулого, яка пов’язана з придушенням прав людини, приниженням релігійних почуттів, держава тяжіла минулим. Були серйозні розбіжності між декларованими принципами й реальністю.
Модель державно-церковних відносин, яка склалася в Україні, т.зв. «пострадянська», мала такі риси:
–    жорстке законодавче відокремлення церкви від держави й відсутність прямого фінансування релігійних організацій із державного бюджету;
–    законодавче закріплення рівності релігійних організацій перед законом;
–    відносно ліберальне законодавство про свободу совісті, прийняте на романтичній хвилі, та наявність чинників, що негативно позначалися на забезпеченні фундаментальних свобод і прав людини.
В Україні при кардинальній зміні державної політики щодо церкви, порівняно з комуністичним періодом, зазнавало змін розуміння філософії взаємин цих інституцій. Вони усвідомлювалися – відкрито чи приховано – як однобічно скерований процес. Тобто держава могла виявляти безмежну милість до релігійних інституцій, активно використовувати їх у політичних чи культурних проектах. Однак про рівноправність при цьому не йшлося, а несміливі пропозиції спрямувати, наприклад, якісь кошти на підтримку соціальних програм або надати кредити для розвитку спеціальних церковних доброчинних закладів, які опікувалися важкохворими, сиротами тощо, сприймалися як замах на принцип відокремлення церкви від держави [1, 61].
Протягом 1991–1996 років відбувалося нагромадження досвіду застосування системно-посередницької моделі державного управління, яка передбачала вибудову зворотних зв’язків між церквою і державою, які включали, з одного боку, посередництво держави в узгодженні інтересів різних релігійних організацій, а з іншого – посередництво релігійних організацій у розбудові відносин між державою і церквою [2, 25].
Серед фахівців не було повної згоди, що саме слід розуміти під відокремленням церкви від держави. До речі, на Заході тим самим підкреслювалася рівноправність суб’єктів цих відносин. До того ж правознавці майже одностайні: якщо під «відокремленням» розуміти стан, за якого держава не мала з церквою нічого спільного, то такої правової і суспільно-культурної ситуації ми не знайдемо ніде в Західній Європі. Відокремлення тут означало, що держава не ототожнювала себе з жодною релігією чи церквою, не покладала на церкву державних функцій, не втручалася в її внутрішні справи, й обидві інституції поважали автономію одна одної в належних їм сферах: церква не наділялася політичною владою, а держава зберігала нейтралітет щодо релігійних організацій, не виступала від імені або проти котроїсь із них. Держава не примушувала своїх громадян діяти на користь певної церкви, не визначала канонічного устрою. При цьому нейтралітет держави практично завжди доброзичливий щодо церкви. Держава не лише поціновувала соціальну працю релігійних інституцій, але й виявляла велику повагу до самої релігії, яка відігравала важливу роль у духовному й моральному розвитку суспільства. Тобто конституційне закріплення принципу відокремлення церкви від держави зовсім не відкидало як їхньої взаємної відповідальності, так і можливості співпраці у сферах соціального захисту, охорони здоров’я, культури, науки, мистецтва тощо. Церква, яка об’єднувала віруючих громадян країни, очевидно, не байдужа також і до іміджу цієї країни на зовнішній арені, а державі, природно, не байдуже питання статусу «своїх» релігійних інституцій у відповідній ієрархії, їхньої присутності в міжнародних церковних організаціях.
На жаль, у багатьох пострадянських країнах більше давалися взнаки рецидиви інакшої моделі відокремлення церкви від держави – відокремлення антагоністичного.
Принцип відокремлення передбачав, що держава не втручається в питання віровчення, культу, внутрішнього устрою церкви, включаючи вирішення кадрових питань, у свою чергу, церква – у діяльність державних структур. Поняття «державно-церковні відносини» в політ...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet