головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Етногенеза українців за "Влес-книгою"
Автор: Наливайко Степан
сходознавець-індолог, заввідділом порівняльних досліджень НДІУ.

Етногенеза українців за "Влес-книгою"

"Влес-книга" настільки ємна, глибока й багатоаспектна давньоукраїнська пам’ятка, що вивчати її треба комплексно, залучаючи найрізноманітніших фахівців: мовознавців, істориків, археологів, палеографів, етнографів, релігієзнавців, фольклористів, навіть астрономів. Чимале і вдячне тут поле й для індологів та іраністів, бо "Влес-книга" містить низку термінів, імен і назв безсумнівної індоіранської прив’язки. Це терміни сварґа, брахмани, дасунь, мариці (інд. марути), тривіди (триведи), чурси (чархи), назви Пандеб (Пенджаб), Індський край та Індикиїв, боги Індра, Дієс (Дьяус), Твастир (Тваштар), Яма, Вишень і Кришень, в яких неважко впізнати Вішну та Крішну. А ще Влес-Велес (інд. Вріш), на честь якого названа пам’ятка, та Сур’я-Сонце, з яким у пам’ятці пов’язане дієслово суритися і приготування хмільного напою – давньоукраїнської суриці (ведійська сура). Перед далеким походом наші предки принесли в жертву білого коня й рушили з Пандебу-Пенджабу до Карпат. А це не що інше як іще ведійський обряд ашвамедга, жертвоприносин коня, що його археологи незаперечно засвідчують в Україні. В цьому терміні санскритське medha відповідає староукраїнському мзда.
Тільки індолог чи іраніст може належно пояснити або суттєво уточнити, що воно за загадкове слово чурси в цій пам’ятці. Дослідники "Влес-книги" здогадно тлумачать його як "зрошувальні канали". Насправді ж це чигирі-колодязі, по-індійському чархи, які й досі в ужитку в Пенджабі – Пандебі "Влес-книги". Цей водопідйомний пристрій описує ще "Ріґведа": до мотузки прив’язується кілька глеків, з допомогою колеса вони опускаються в колодязь, зачерпують воду, підіймаються, виливають воду в зрошувальні канави й опускаються знову. Цей пристрій у "Ріґведі" називається ґхатічакра, де ґхаті – "глек", а чакра – "коло, колесо" (іран. чахра, грец. киклос і латин. циклос). Тобто "колесо з глеками", що водночас означає і "колодязь". Як бачимо, і українське колодязь містить коло, тобто слово колодязь сходить до значення витягати при допомозі колеса, а первісна форма його – колотяг. Від колодязь утворено низку українських назв, серед них і Колодяжне на Волині, пов’язане із безсмертним ім’ям Лесі Українки, родоначальниці української індології (разом з Іваном Франком). Ще наприкінці ХІХ ст. гімни "Ріґведи", які вона любила і в яких є прообраз її Мавки, вперше зазвучали українською саме в її перекладах.
Санскр. чакра лише на індійському ґрунті має різновиди чахар, чахр, чарах, чарх, чорх, чурх, звідки й чурси в множині. У пенджабців це – чухир, українське чигир, яке, вважається, прийшло до нас через іранське посередництво. У пенджабців побутує ім’я Чухир, а в українців – прізвище Чигир. Ґуру Нанак, засновник релігії сікхизму в пенджабців, народився біля міста Чухиркан (кан "місто"), назва якого тотожна назві Чигирин. У войовничих сікхів-ніханґів – індійських козаків і сьогодні, вже як елемент бойового вишколу, існує бойовий диск із зазубреними, гострими краями – теж чухир. Це давня чакра-диск, божественна зброя богів Вішну й Крішни, оспівана в "Махабгараті", якою вони не раз карали своїх ворогів і з якою обох зображають давні скульптури. Саме на честь цієї зброї, а не на честь колодязя-чигиря, пенджабці й давали хлопчикам ім’я Чухир – "Чакра", "Бойовий диск". Це передбачало, що з дитини виросте хоробрий і вправний воїн, а водночас мовби прилучало її до верховного сонячного божества Вішну – Всевишнього і його земного втілення Крішни, які нібито брали її під свій захист та опіку. А про обох божеств добре знає "Влес-книга". Очевидно, що такого ж походження і українське прізвище Чигир.
Ще один приклад: загадковий персонаж Обідоносиця у "Влес-книзі", який дослідники пов’язують із Дівою-Обидою "Слова о полку Ігоревім", де Обида начебто – персоніфікована Невдача, або Лебідь – птах смутку, обиди, кривди, який протистоїть орлам чи соколам – птахам світлих верховних богів. Насправді ж усе і простіше, і глибинніше водночас: в основі цього імені-епітету лежить індійське apida – "корона", "вінець". Тож Обідоносиця насправді – це Апідоносиця, але з українським оканням – Опідоносиця. Тобто Корононосиця, Вінценосна. Це один із епітетів богині Діви-Артеміди, яка була Покровителькою, Захисницею і Матір’ю Херсонесу Таврійського, літописного Корсуня, нинішнього Севастополя, звідки в Х ст. великий київський князь В...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet