головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
З історії кенгірського повстання
Автор: Бондарук Леся
молодший науковий співробітник відділу етнології НДІУ

З історії кенгірського повстання

Повстання, що отримало назву Кенгірське, відбулося поблизу великого селища міського типу Джезказган, яке було районним центром Карагандинської області Казахської РСР. У вересні 1948 року на базі ліквідованого Джезказганського табору військовополонених №39 було утворено особливий табір № 4, який отримав назву «Степлаг» і зайняв частину території Карлагу від Карсакпая до Балхаша. Кенгір – селище, розташоване за декілька кілометрів північніше Джезказгана на річці Каракінгір. На початок 1950-х років до структури Степлагу МВС СРСР входило 9 табірних відділень. На середину 1954 р. їх залишилося 6: 1-е – у селищі Джезказган (Рудник), 2-е – у селищі Перевалка, 3-е – в селищі Кенгір, 4-е – у селищі Джезди, 5-е – в селищі Теректи і 6-е – у селищі Східний Коунрад. В’язні Степлагу були задіяні на будівництві Кенгірського водосховища і гідровузла, ТЕЦ, а також збагачувальної фабрики і об’єктів соцкультпобуту селища Кенгір (майбутнього міста Джезказган), на добуванні руди в шахтах і кар’єрах, розташованих поблизу селища Джезказган (Рудник), у Джездах і Балхаші.
До 1952 р. управління групи таборів Джезказгана перебувало у смт.Джезказган, але на початку 1952 р. було переведене у Кенгір. Очолював це управління полковник Олександр Чечев. Кенгірське повстання спалахнуло у третьому табірному відділенні «Степлагу», що базувалося на південно-східній околиці селища Кенгір. На його території розміщувалися три табірні пункти: 1-й – жіночий, 2-й і 3-й – чоловічі. 1-й таб. пункт був відділений від 2-го і 3-го господарським двором. Кожний пункт був відділений від інших саманними стінами без вогневих зон, мав свій окремий вхід, так звану вахту. На території 3-го відділення були зосереджені також речові і продовольчі склади. На території таб. пунктів розміщувалися штрафні бараки з карцерами, санчастина, бані, торгівельні точки (ларьки), різні майстерні та інші приміщення службового і господарського призначення. В’язні 3-го табірного відділення працювали на будівництві 7 об’єктів: ДОЗ, цегельний завод, хліб-завод, збагачувальна фабрика, клубна площа, 6-й і 10-й квартали (спорудження житлових будинків). Окрім того частина в’язнів працювала на підсобних і допоміжних роботах (молочнотоварна ферма і т.п.), інша частина була зайнята у господарській табірній обслузі.
На 10 червня 1954 р. в зоні проживало 20698 ув’язнених: 16677 чоловіків і 4021 жінок. Українці у цьому таборі складали 46,3% (9596 осіб), ув’язнені з Прибалтики – 22,4% (4637 осіб), росіяни – лише 12,8% (2661 осіб). Більшість ув’язнених (14785 осіб – 71,4%) були засуджені за зраду Батьківщини (за статтею 58 I, “а” і “б”), 1421 осіб (6,8%) – за бандитизм; 1202 (5,8%) – за шпіонаж, 1140 (5,5%) - за участь в антирадянських змовах; “троцкістсько-бухаринські агенти” складали всього 78 осіб (0,3%). У третьому табірному відділенні перебувало 5617 ув’язнених, з них – 3203 чоловіки, 2414 жінок; 72% із загального числа були засуджені за зраду Батьківщини; у 44,7% (2512 осіб) термін ув’язнення складав 25 років примусових робіт; більше половини ув’язнених народилися після 1920 р.
„Степлаг” – це особливий концентраційний табір, де перебували переважно молоді націоналісти – члени ОУН, прибалтійські партизани, колишні солдати й офіцери Червоної армії, що мали тривалі терміни ув’язнення, а часто і додаткові терміни за дійсні чи вигадані “злочини”, здійснені у таборах. Склад політичних в’язнів, серед яких найбільше було українських націоналістів, визначав політичну та ідейну спрямованість переважної більшості ув’язнених, а також характер Кенгірського повстання.
Перші прояви опору в’язнів у Кенгірі спостерігалися в кінці 1953 – на початку 1954 рр. Адміністрація таборів реагувала по-різному: подекуди йшла на лібералізацію внутрішнього режиму, на певну регламентацію використання рабської праці; в інших табірних управліннях, де керівництво було в руках тупих і жорстоких виконавців, намагались культивувати старі сталінські традиції, навіть шляхом затягування виконання тих розпоряджень (наприклад, не зачиняти бараків на ніч, скасувати номери на одязі), які йшли в ГУЛАГ із Москви. Управління «Степлагу» в Джезказгані відзначалось особливою жорстокістю, нормою були знущання над в’язнями, побої, вбивства, невмотивовані розправи. Тож режим терору в табірних пунктах і на виробництвах, де працювали в’язні, міг ...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet