головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Для влади українська мова - керівний засіб спілкування, а для нас - дух нації
Автор: Павличко Дмитро
відомий український поет, перекладач, громадсько-політичний діяч, Герой України

Для влади українська мова - керівний засіб спілкування, а для нас - дух нації

Нещодавно мій друг Роман Лубківський на засіданні Львівської обласної ради за участю Віктора Януковича звернувся до глави уряду з проханням передати міністрові фінансів, віце-прем'єрові Азарову буквар і "Кобзар". Віктор Федорович розповів про це панові Азарову, але той не прийняв цих умовних подарунків. Навіщо йому буквар? Він знає, якою мовою має розмовляти. І коли, звичайно, треба задовольняти амбіції львівських патріотів, показати, що він володіє мовою Шевченка, але назагал слід поводитися натурально - говорити російською мовою на службі, навіть у парламенті України. Конституція написана не для нього. І взагалі, треба хахлам знати: Конституція - це теорія, а практика була і завжди буде іншою. Справді, російська мова в самостійній Україні - це мова більшості засобів масової інформації, ділова мова більшості державних чиновників, офіційна мова частини народних депутатів, мова 90% книжок в українських книгарнях, мова майже всіх шкіл і вищих навчальних закладів на сході та півдні республіки, мова московської церкви, що має в Україні більше парафій, ніж у Росії... За російську мову, як другу державну в Україні виступає п'ята колона на чолі з начальником адміністрації президента. Може, треба букваря й "Кобзаря" передати в руки самому гарантові Конституції? Але ж ні, пан Кучма говорить українською мовою, а Кобзар користується в нього не меншою пошаною, ніж Кобзон.
Серед багатьох причин новітньої русифікації України найважливіша - самоусунення президента держави від захисту української мови. Президент мав би розуміти, що Українська держава постала насамперед як національна організація, що має на меті відродити, зберегти й помножити мовну самобутність свого народу. Смерть мови - смерть нації. Історія боротьби українців за свою державність - це історія боротьби за життя і розвиток української мови. Перечитайте універсали Богдана Хмельницького, вимоги, що їх виставляв гетьман польським королям для перемир'я з ними. Це - заборона перебування в Україні латинських, католицьких костьолів і монастирів, діяльності уніатів, а в багатьох його розпорядженнях, за якими надавалися пільги, згадується митрополит і православні монастирі. Чому? Та тому, що до підпорядкування української православної церкви московській патріархії духовенство було головним носієм мови й культури в козацькій державі. Суть наших козацьких повстань і визвольних воєн першого періоду була в боротьбі проти спольщення, а потім - за Виговського й Мазепи - проти змосковщення України.
Новітня русифікація України набагато страшніша й небезпечніша для існування нашого народу, ніж та, що її проводили царські й більшовицькі сатрапи. Вона не накинута нам ззовні, вона є виплодом хахла, манкурта, яничара, одержимого ненавистю до свого національного походження. Трагічну ситуацію, у якій опинилася українська мова у своїй державі, неможливо пояснити байдужістю чи легковажністю влади у ставленні до своїх громадянських, людських, конституційних обов'язків. Щось тут глибоко заховане, щось дихає зневагою і ненавистю до української мови - ненавистю людей, що змушені коритися обставинам, але тихцем і послідовно роблять усе, що тільки можуть, аби мова, якій вони повинні служити, зникала й гинула, а держава, на чоло якої вони вибилися, ставала дволикою і підлою, як вони самі.
Царі забороняли українську мову, комуністичні диктатори фізично винищували її носіїв. Це були відверті вороги українського народу. Боротьба проти них гартувала націю. З тої боротьби народжувалися пророки нашої державності, тому що боротьба за свободу мови завжди була боротьбою за свободу і незалежність нації. А що нині? Маємо державу, проти якої не можемо й не хочемо боротися, бо за багатьма зовнішніми прикметами - це наша національна організація. Але парадоксальним чином наша державність стала щитом нашого найпідступнішого ворога. Він грає демократа, фальшиво взорується на ліберальні суспільства Заходу, намагається в ім'я свободи особистості прищеплювати нам багатокультурність і багатомовність, а під машкарою вседозволеності протягує русифікацію, як нібито нашу щасливу причетність до творення світу з Москвою в центрі. Своїми облудними діями він нагадує підлаштовані під бандерівців загони НКВД, які носили мазепинки з тризубами, співали "Ще не вмерла Україна" і при...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet