головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Секція VI. Українська метамова життєздатності нації
Автор: Пономаренко Ангеліна
кандидат філологічних наук, завідувач відділу української філології ННДІУВІ
Секція VI. Українська метамова життєздатності нації


Царина гуманітарного неминуче спирається на плинність думок, на людську суб’єктивність. Словесник завжди лишатиметься інтерпретатором; йому самому треба пережити власний науковий концепт, не обмежуючись моделями суто раціональними. Під цим поглядом і мова (мова-система) надається для адекватного дослідження. Усвідомлюючи себе у мові, в конкретних координатах українського слова (“Любов до слова – важка любов” (Я. Парандовський)), пересвідчуємося, що українська мова нині, як і метамова української науки, позбувається гніту чужого простору і духу, виборюючи належний рівень вільного мислення та будування науки.
ХІІІ щорічна Міжнародна науково-практична конференція «Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства» стала вагомою науковою подією. Пленарне засідання, під час якого виступили багато відомих учених, митців, громадських діячів, модернізувало секційні дискусії. У роботі секції “Мова як головний чинник національної ідентифікації” взяло участь понад 30 науковців, письменників, журналістів. На засіданні заслухали 18 доповідей, серед них виступи 6 докторів наук, професорів, 6 кандидатів наук. Серед присутніх були не лише столичні доповідачі, а й представники Рівного, Чернівців, Білої Церкви, Дрогобича, Львова, Мюнхена. Координували роботу секції доктор філологічних наук, професор Світлана Єрмоленко, доктор філологічних наук, професор Анатолій Погрібний та кандидат філологічних наук, завідувач відділу «Мова як українознавство» НДІУ Аліна Пономаренко.
Дослідники намагалися різноаспектно осмислити проблему мови в сучасному суспільстві, що й зумовило тематичну різноплановість доповідей, проте, умовно їх можна розподілити по таких українознавчих напрямках:
1)    формування українознавчої компетенції сучасника засобами української мови (доповіді Т.Л. Грубої, Н.В. Гуйванюк, Н.В. Науменко, Л.М. Паламар та ін.);
2)    етнолінгвістична проблематика в українознавстві (доповіді С.Я. Єрмоленко, П.П. Кононенка, Н.М. Железняк, В.Б. Задорожного, В.В. Завадської-Пономаренко та ін.);
3)    мовні проблеми сьогодення (доповіді А.Г. Погрібного, Б.І. Білика, В.Ф. Василашка, С.В. Савойської та ін.);
4)    питання методологічного статусу мови (доповіді Я.К. Радевича-Винницького, Д. Тетериної-Блохін).
В усій повноті спостережень, поглядів, думок означена проблема постає у наведених нижче фрагментах секційної дискусії.

Анатолій Погрібний, доктор філологічних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу «Мова як українознавство» НДІУ:
Домагання та пристрасті, що вирують навколо так званої мовної карти, головним чином, зводяться до питання про доцільність законодавчого закріплення, у тому числі в Конституції України, статусу російської мови як державної чи офіційної, причому усі ми є свідками того, що "козирями" мовної карти наше суспільство раз у раз збурююється на щонайвищих поверхах влади.
Водночас для ніби теоретичного обставлення своїх домагань стосовно надання російській мові офіційного статусу різні сили, що цього вимагають, вдаються до ряду аргументів, покликаних переконати, що нічого небезпечного в цьому кроці для України й української мови не існує, аби лише його зробила Верховна Рада. Так, в хід запущене "заспокоєння", згідно з яким якщо парламент проголосує за російську мову як офіційну в Україні, то це аніскільки не скасує того, що українська мова збереже свій статус як державна – мовляв, усе одно вона залишиться державною, дехто вважає – "головнішою". Тобто навіюється думка: офіційна мова – то дещо "м'якше", вужче в застосуванні, загалом менш принципове, аніж державна. А відтак – до чого побоювання?
Інший найширше вживаний аргумент має колір квазідемократичності – той, що в Україні більшість населення, мовляв, вже російськомовна, а відтак, роблять умовивід, що не рахуватися з цією реалією нашого часу неможливо (скільки наполегливості виявляють, аби це довести, та якими тільки цифрами не жонглюють!).
І, нарешті, ще один аргумент – посилання на досвід тих країн, у яких державними (офіційними) проголошені дві, а то й більше мов. Мовляв, чому так не може бути в Україні? Чому стільки ува...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet