головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
"Національна ідея покликана консолідувати українську націю”
Автор: Кононенко Петро
доктор філологічних наук, професор, академік Української академії наук, Академії наук Вищої школи України, Української Вільної Академії наук у США, Міжнародної Слов`янської академії, Української академії політичних наук, Президент Міжнародної асоціації "Україна і світове українство", директор ННДІУВІ.

"Національна ідея покликана консолідувати українську націю”

Пам'яті академіка
Івана Федоровича Кураса,
Голови піклувальної ради
Науково-дослідного інституту українознавства


Слова, винесені в заголовок цієї статті-некролога, взяті з праці віце-президента Національної академії наук, директора Інституту політичних і етнонаціональних досліджень, академіка Івана Федоровича Кураса "Концептуальні засади визначення національної ідеї" (2004 р.)[7]. Він довго йшов до того, аби висловити цю думку публічно, аби утвердитися у ній як учений-історик, етнополітолог, українознавець, педагог, менеджер науки і просто як людини та громадянина. Нелегкою, але яскравою і благородною була життєва і творча дорога науковця, починаючи від шкільної, студентської та аспірантської лави до доктора наук, професора і академіка, від архівіста і доцента університету, від наукового співробітника до директора Інституту і віце-президента Академії наук, від партійного функціонера до віце-прем'єра Українського уряду та народного депутата Верховної Ради України. Яку б посаду не обіймав, на яку б висоту не піднімався Іван Федорович, він завжди був людиною творчою, постійно перебував у пошуку, прагнув якомога більше прислужитися Україні, розвитку знань про неї і про український народ. Іван Федорович був серед фундаторів створення Інституту українознавства ще в рамках Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, активно підтримав ідею його усамостійнення і набуття статусу науково-дослідного, впродовж багатьох років очолював Піклувальну раду інституту, підтримував і надавав йому велику допомогу.
У розквіті творчих сил, у полоні захоплюючих планів 16 жовтня 2005 р. І.Ф.Курас раптово помер, залишивши у несподіванці та розпачі дружину, синів, рідних, друзів і колег, недописані статті і книги, недочитані дисертації і літературні романи, недоредаговані проекти законів. Розум не хоче змиритися з тим, що людини, яка була нашим другом і товаришем ще з аспірантських років у Шевченківському університеті, з якою ми ще зовсім недавно спілкувалися, дискутували, радилися, не стало, як і не можемо знайти таких слів, якими можна було б висловити наш невгамовний біль, печаль і смуток від великої втрати, заспокоїти себе, родину і близьких покійного. Заспокоює хіба що усвідомлення того, що Іван Федорович залишається в пам'яті всіх, хто знав його, як яскрава особистість, світла й доброзичлива, мудра і розважлива людина, котра встигла за свої 66 років зробити на землі багато і залишила прекрасний слід, оскільки впродовж усього життя сіяла добре, розумне і вічне.
Іван Федорович був гідним сином України, своїх батьків – невтомних сільських трудівників, любив своє мальовниче село Немирівське Балтського району на Одещині, в якому він народився 3 жовтня 1939 р., де пройшло його нелегке дитинство, як і в усіх дітей війни, де він закінчив семирічку, а відтак пішов у широкий світ життя, пірнув у глибини знань, одержав атестат зрілості в Перелітській середній школі та вступив до Одеського державного університету імені І.І.Мечникова, історичний факультет якого закінчив з відзнакою в 1962 р. Тоді ж розпочав свою трудову діяльність на посаді наукового співробітника Кіровоградського обласного партійного архіву, що, очевидно, й визначило його в майбутньому як історика-документаліста. Впродовж усього життя в нього не згасав інтерес до документальних свідчень, не зазнало інфляції поважне ставлення до історичних джерел. За сумісництвом він працював асистентом кафедри марксизму-ленінізму Кіровоградського філіалу Харківського політехнічного інституту, виявляючи нахил і любов до благородної професії педагога.
В 1964 – 1967 рр. І.Ф.Курас навчався в аспірантурі історичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, де й познайомилися з ним автори цієї статті. Завдяки відкритості та простоті, він дуже швидко сходився з людьми, був компанійським, життєрадісним, виділявся винятковою працьовитістю, широким кругозором, блискучою пам'яттю та енциклопедичністю знань. Невипадково, що іще до захисту кандидатської дисертації у квітні 1967 р. його було призначено на посаду доцента кафедри історії партії в університеті. Чимало тодішніх студентів запам'ятали молодого викладача як ерудованого, інтелігентного, доброзичливого і водночас вимогливого наставника. Такої ж високої думки про нього і йог...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet