головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Роль українознавства у формуванні міжнаціональної злагоди в українському суспільстві
Автор: Калакура Олег
доктор політичних наук, старший науковий співробітник відділу національних меншин Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України

Роль українознавства у формуванні міжнаціональної злагоди в українському суспільстві

Одним із пріоритетних чинників функціонування і зміцнення Української держави є міжнаціональна злагода, під якою розуміють такий стан розвитку суспільства, коли титульна нація, тобто українці, і національні меншини досягають повного взаєморозуміння, взаємоповаги і активної співпраці на ґрунті їх рівних прав і можливостей з метою якомога повнішого задоволення національно-культурних, політичних, соціально-економічних та інших потреб. Колосальна роль у формуванні міжнаціональної злагоди, в утвердженні політичної ідентичності українського суспільства на основі спільного громадянства належить соціогуманітарним наукам, у тому числі українознавству як інтегрованій системі знань про Україну і українство.
 Дослідження ролі і місця українознавства у вихованні толерантності міжнаціональних відносин – це актуальна і важлива науково-теоретична і прикладна проблема, яка ще не отримала належного висвітлення в літературі. Наявні праці з питань національної політики і тенденцій сучасних етнополітичних процесів [1], з одного боку, та світоглядно-виховних функцій українознавства [2], з іншого боку, закладають надійну базу для поглибленого осмислення шляхів підвищення ролі українознавства у формуванні і зміцненні міжнаціональної злагоди в Україні. Мета пропонованої статті полягає в тому, щоб привернути увагу громадськості, насамперед освітянської та науково-педагогічної, широкого кола українознавців, етнологів, істориків, політологів, представників інших наук до назрілих питань виховання культури міжнаціональних відносин, прищеплення любові до своєї нації і поважного ставлення до традицій, звичаїв та потреб представників інших націй, способів уникнення конфліктогенних ситуацій на міжетнічному ґрунті, удосконалення правових засад функціонування суспільства з поліетнічним складом населення.
 Вважаємо доцільним спочатку виокремити етнонаціональний сегмент самого українознавства, яке з часів свого зародження і впродовж всієї історії ніколи не замикалося лише на чисто українських питаннях. Звичайно, українознавство – це наука, в першу чергу, про етнічних українців, але вона є наукою про Україну як цілісність, про її територію, державність, населення, культуру, ментальність. Тому інтерес до всіх, хто проживав і проживає на землях України, хто допомагав українцям у багатовіковій боротьбі за національне і соціальне визволення, за побудову власної держави – це теж актуальне і важливе поле наукових зацікавлень українознавства. При цьому важливо підкреслити, що українознавство, будучи системною, комплексною наукою, спроможне повніше, ніж інші галузеві науки, осягнути в часовому і просторовому вимірах відносини українців і неукраїнців, які, власне, й складають базис міжнаціональної злагоди в українському соціумі.
Відомо, що з княжої доби, християнізації Києво-Руської держави, з часів Б.Хмельницького та його наступників по мірі формування української нації, утвердження ідентичності українців велася толерантна політика стосовно інонаціональних груп і представників інших етносів, які мешкали на українських землях або на порубіжжі. Йдеться про азербайджанців, ассирійців, болгар, вірмен, греків, грузинів,  євреїв, молдаван, німців, поляків, росіян, румунів, сербів, словаків, татар, угорців, чехів та ін. Острозька і  Києво-Могилянська академії, колегіуми, культурно-освітні та релігійні братства дотримувалися політики багатокультурності: поєднання джерел української національної і зарубіжної культур,  духовних надбань українців та представників інших етносів. Це дало підстави академіку П.Кононенку віднести український націоналізм до типу демократично-ліберального, який орієнтується на гармонізацію взаємин титульних націй з представниками інших етносів. Ідеологічні засади такого націоналізму розробляли Й.Гердер, Й.Фіхте, Д.Мадзіні, А.Міцкевич, Ф.Палацький та ін. [3]. Зародження та періодичне відновлення української державності, український національно-визвольний і державницький рух з погляду  історичної ретроспективи ніколи  не перешкоджали розвитку етнічних меншин.
 Нагадаємо, що представляє собою сучасний етнонаціональний склад українського соціуму. За переписом населення 5 грудня 2001 р., в Україні проживали представники близько 130 національностей та н...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet