головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Теорія світових ідентичностей. Формування глобалістичної парадигми наук
Автор: Кононенко Тарас
кандидат філософських наук, доцент, завідувач відділу філософсько-психологічних проблем українознавства НДІУ МОН України.

Теорія світових ідентичностей. Формування глобалістичної парадигми наук

Ще раз про українознавство
Останнім часом, особливо виразно після оприлюднення у ЗМІ доручення Президента України В.Ющенка Міністрові освіти і науки І.Вакарчуку щодо впровадження українознавства у сферу освіти і надання статусу «національного» Науково-дослідному інституту українознавства МОН України від 15 вересня 2008 р., загострилися суперечки щодо місця і значення українознавства в системі освіти і науки та його суспільного визнання. Одразу ж після цього, 18 вересня 2008 р., громадянин (як зазначено – України) Віктор Костенко на сторінках зареєстрованого в Російській Федерації сайту «Одна Родина. Фонд стратегической культуры – украинская редакция» відреагував статтею «Виховання нових яничар, чи «Українознавство» [1].
Така блискавичність навіть лестить. Напрочуд небайдуже, як виявилося, ставляться наші наукові колеги з, як вони вважають, однієї родини до виявів будь-якої плюралістичності та самочинності на колись належних їм геополітичних теренах: «15 вересня на сайті Президента України з’явилося невиразне повідомлення про зустріч В.Ющенка з міністром освіти і науки І.Вакарчуком, на якій було схвалене попереднє рішення про впровадження у якості обов’язкового шкільного предмета таке собі «українознавство» [2]. Це повідомлення було настільки «невиразним» («малопримечательным»), що на нього миттєво зробили посилання у перший же тиждень більш ніж 150 самостійних сайтів, не враховуючи перепосилань. Чому ж так?
Не вдаючись до переліку всіх більш чи менш «нормативних» висловлювань стосовно українознавства як з боку власних дописувачів і «дочитувачів», так і не-власних, лише зауважимо, що більшість із них зводилось до твердження – це якась новина в новітній українській науці, безглузда і беззмістовна, подібної до неї не існує в жодній «цивілізованій» країні. Поборюючи афектне бажання одразу ж розпочати таку ж афектну і емоційну відсіч щодо зазіхання на справу, якою переймаємося, зробимо аналітичний висновок на власну користь.
Цілком імовірно, що дослідницьких зусиль українознавців було ще недостатньо зосереджено на чіткій ідентифікації наукової царини цієї науки. Що, власне, і могло бути спонукальною обставиною у критичних висловлюваннях. Зауважимо, що такі оцінки не вкладаються у чіткі мовні виміри. Навіть побіжна статистична обробка друкованого та інтернет-матеріалу засвідчує, що російськомовних дописувачів майже стільки ж, як і україномовних. Не враховуючи висловлювань мовою, яка не підлягає ще жодній класифікаційній методиці.   Відтак суспільне визнання українознавства більш залежне від рівня вивільнення авторів з радянської схеми життєвих, суспільних та наукових упереджень, ніж від мовного сповідання в середовищі сучасної України. Що ж до результатів впровадження українознавства в систему освіти згідно з дорученням Президента України, то принагідно зазначимо, що авторитетні україномовні очільники не визнали за необхідне викладання цього предмета в ланках освіти України як обов’язкового, а розмістили його лише у варіативній складовій гуманітарної підготовки студентів ВНЗ.
Підіб’ємо попередні підсумки. Завдання сучасного українознавства полягає у наступному. По-перше, важливо чітко ідентифікувати науку «українознавство» в парадигмі подібних йому наук. Для вирішення цього завдання необхідно відшукати спільні за концепціями гуманітарні науки сучасності і встановити рівні подібності. По-друге, зазначена подібність передбачає необхідний вихід за межі геополітичної тотожності: «Україна» дорівнює «українознавству». На початку ХХІ століття українознавство завершило еволюційний розвиток внутрішньої структури науки і поставило вимогу встановлення міжнаукових зв’язків поміж спільнокореневими (спільними за об’єктом і предметом дослідження) концепціями. Необхідною умовою розвитку українознавства постає врахування і встановлення об’ємної системи ідентифікації предмета дослідження. Якщо явища зовнішньої і внутрішньої дійсності, як-правило, розглядалися лише через призму внутрішніх методологічних засобів, то начасі є необхідною розробка методології, яка б давала можливість спостереження за наукою (українознавством) з позицій іншої спільнокореневої концепції. Власне, постає вимога піднесення на наступний рівень парадигмального розвитку. По-третє, незатишне становище україно...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet