головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Мета і завдання ІІІ Міжнародного конгресу «Українська освіта у світовому часопросторі»
Автор: Кононенко Петро
доктор філологічних наук, професор, академік Української академії наук, Академії наук Вищої школи України, Української Вільної Академії наук у США, Міжнародної Слов`янської академії, Української академії політичних наук, Президент Міжнародної асоціації "Україна і світове українство", директор ННДІУВІ.

Мета і завдання ІІІ Міжнародного конгресу «Українська освіта у світовому часопросторі»

«Ніщо так не визначає майбутнє нації, як освіта. У ній бачили живу воду для нашого народу великі предки – від Ярослава Мудрого до Петра Могили, від Григорія Сковороди до Миколи Скрипника. Для них українська школа, книга, наука були найпрямішим шляхом до утворення української нації. Цим шляхом і наших батьків, і нас, і дітей наших вів і веде великий подвижник – український учитель», – наголошував Президент України Віктор Ющенко у привітанні і освітянам, і всьому народові, і нам – діяльним учасникам освітнього процесу. До того ж – і в Україні, і в країнах усіх континентів Землі, де є українство (а це майже 30 млн. у 83 країнах), засвідчуючи: український етнос є світовим, а це означає, що світовими є і українська мова, культура, наука й освіта, інтелігенція, – що реально впливає на характер розвитку і української національної ідеї, і світової цивілізації та культури.
Це й було для нас підставою та критерієм, коли ми проводили міжнародні конгреси та конференції, зокрема в останні роки: «Українська мова учора, сьогодні, завтра» (2005 р.), «Українська освіта у світовому часопросторі» (2006 р. і 2007 р.) та «Українознавство в системі освіти: проблеми методології…» (2008 р.). А це означає, що ми мали вивчити і відповісти на питання: який рівень якості української освіти та якою мірою вона виконує свою воістину історичну місію: адже без національної – змістом і формами! – освіти піднести свідомість, волю, життєдіяльність поколінь на рівень найвищих здобутків народу й вселюдства неможливо. Зазначені конгреси, учасниками яких стали представники усіх областей України та майже 30 зарубіжних країн, і були присвячені реальному вивченню стану мови й освіти в Україні і зарубіжжі та окресленню завдань і шляхів руху до мети. При цьому питання розглядалися аналітично-проблемно, через призму як теоретичних засад, так і практичних показників.
Нагадаємо, що принциповими, критеріальними були для нас положення:
      1. До 90-х років ХХ ст. українська освіта була частиною загальносоюзної й підпорядковувалась вимогам та завданням імперського центру, що означало:        1) класти в основу кількісні виміри успішності; 2) насичення програм і підручників якомога більшою кількістю інформації як головного покажчика змісту і рівня освіти; 3) науково-педагогічним кадрам вести всю виховну і навчальну роботу в плані повної денаціоналізації, а тим самим і дегуманізації та деморалізації системи освіти, яка мала ґрунтуватися на імперській ідеологемі: «в СРСР сформувалася нова історична спільність людей – радянський народ», – а тому була зобов’язана витравлювати в душах учнів та студентів усе національно-патріотичне як відстале й вороже та підносити жупел псевдоінтернаціоналізму як найвищого ідеалу. Так наука про етнонації, їх мови, культури і, закономірно, держави опинилася поза законом. Прихильників національної ідеї  нищили не лише духовно й психічно, а й фізично.
2. Розвиток України як суверенної держави поставив вимогу створення та розвитку і відповідної їй духом системи освіти. Зокрема, у нашій Концепції зазначалось, що вона має утверджуватися як правова, демократична, гуманістична і –  н а ц і о н а л ь н а!  Отже, розвиватись на ґрунті української національної ідеї, в інтересах насамперед своєї Батьківщини.
3. Вирішальну роль у цьому мають відіграти науково-педагогічні кадри: високопатріотичні, високопрофесійні, висококультурні гуманісти.
4. Мети можна досягти лише на шляху принципової реформи і змістовного наповнення, й форм системи освіти. І найперше – на шляху органічного з’єднання виховання й навчання, а також і при постійному врахуванні зарубіжного досвіду, однак – на ґрунті вітчизняної народної і академічної педагогіки.
Початок 90-х років ознаменувався появою вагомої колективної розробки – «Освіта. Україна ХХІ ст.». Там були посіяні зерна дійсно української системи освіти: належне місце зайняла українська національна ідея, виховний і навчальний процеси почали розвиватися на засадах наукового українознавства як «філософії і політики держави»; формування поколінь розвинутими духовно й фізично людьми, свідомими патріотами й активно мислячими та діючими творцями Батьківщини як європейської високорозви...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet